Глава 47

Ліля

    Сніжок почав сипати рясніше. Сходинки припорошив. Тож почепивши чергову кульку, Катерина таки ковзнула ногою і полетіла вниз. А Кирило, як справжній лицар, звісно спіймав її в свої обійми. Традиція в нього складається така: підхоплювати падаючих красунь. А чого б і ні, коли так гарно виходить? Дмитро ж так захопився на мить сніжками з синочком, що й не помітив. Швиденько втрьох закінчили з ялинкою і приєдналися тепер вже до колективної снігової баталії. Навіть не помітили,  як того снігу вже аж стільки насипало. 

        Веселі і дещо втомлені повернулись в будинок, що вже наповнювався ароматами смачної їжі. Залишалося тільки швиденько накрити на стіл. Але цим із задоволенням займалися Андрій та Іван під делікатним контролем  господині, що виглядало вкрай  мило. А ми мали час роздягтися і вимити руки.

—  Перша шишка цьогоріч з ялинки вже впала, —  повідомила жартома, сідаючи за стіл, Катерина. Батьки схвильовано поглянули на неї, але одразу ж почули, — не турбуйтесь, Кирило героїчно врятував мене в своїх обіймах. 

—  Рятувати красунь Кирило вміє, —  додав, посміхаючись Іван Федорович.

 — Правда, Лілю? — поцікавився з посмішкою Андрій Валерійович.

—  Правда, —  посміхнулась я, — нам із ним дуже пощастило. От тому не змогла прийти без нього. Як відчувала, що герой-рятівник і тут знадобиться. — Всі засміялися, а Кирило стиснув під столом мою руку і ніжно глянув на мене.

— Сто відсотків, — погодилася Катерина, уважно поглядаючи на хлопця і посміхаючись до нього. Важко було не помітити, як він сподобався цій дівчині.

—  А ви вже встигли познайомитися? — запитав батько доньку.

—  Якщо ти про навчання, то ми про нього не згадували, — відказала вона, — якось на горищі і ялинці було не до моєї юриспруденції.

—  Але цілком до дизайну, — посміхнувся Андрій Валерійович, —  з тобою ж два майбутніх дизайнери ялинку прикрашали. Які між іншим незабаром художню виставку презентують в стінах  університету. А ти, мабуть, як завжди, всім процесом керувала сама. 

—  О, вона така з дитинства, коли стосується ялинки, —  додала, сміючись, Валентина Олексіївна.

Всі починають наповнювати стравами тарілки.

—  Цікаво, обов'язково відвідаю вашу виставку, — озвалася знов Катерина, — брате, а ви з нами?

—  Ну, звісно. Перша мистецька виставка на батьковому факультеті. Як можна прогавити таку подію. А шедеври, що незабаром потягнуть на мільйон там будуть?

— Чуєте справжнього економіста, — прокоментував його репліку батько і всі знов розсміялися.

—  Кирило, спробуй оцей салат - це мій фірмовий, — озвалася Катерина тихенько до хлопця, сидячи з іншого боку від нього. На що він схвально кивнув. — А  ти проведеш для мене персональну екскурсію? 

      Дівчина, вочевидь, вирішила зробити об'єкт своєї симпатії центром своєї уваги на цей вечір. Але мене це ніскілечки не дратувало. Я навпаки була рада, що він так чудово увійшов в це родинне коло, що був поруч зі мною, увагою мене, як завжди, не обділив. Всім було легко і весело — саме так, як і має бути, на свята. І тепер вже, сподіваюсь, погляд декана не буде таким суворим чи Кирило не вважатиме його ставлення саме таким. Іван Федорович теж виглядав щасливим серед близьких йому людей. Тож день видався просто чудовим.