Глава 44.1

Щаслива за подругу і сяюча я повернулася додому. І спіймала себе на думці, що незабаром, мабуть, навчуся розрізняти колір троянд за їх ароматом. Стільки вже їх було тут за останній час! І аромат ледь чутно, а таки відрізняється. Тільки я не помічала чи не усвідомлювала цього раніше. Цьому букету я зараз теж була чомусь дуже рада, навіть вперше забрала ввечері його в свою кімнату.

— Ти впевнений, що я найкраща? А знаєш, я не буду з тобою сперечатися, — промовила я наче до Ярослава, розправляючи квіти у вазі і додаючи цукор. — Шкода, що ти виявився зовсім не таким.

     Переодяглася і навіть не помітила, як приготувала вечерю, пурхаючи по кухні, як метелик. 

— О, як сяє сьогодні моя дівчинка! Нарешті! — Радіє батько, повернувшись з роботи. І додає, — Доню, ти не проти цими вихідними, перед Різдвом, відвідати родину мого найліпшого друга разом? Я давно вже обіцяв зробити це після твого одужання.

— Звісно, не проти, якщо обіцяв. — Погоджуюсь одразу, — А до кого збираємося? 

— До Андрія Валерійовича, вашого декана. Ми з ним ще зі школи товаришуємо. 

— Ого, — збентежено вимовляю, — а це нічого, що я в нього вчуся?

— Нічого, ти ж тепер моя родина. А в нього, між іншим чудова дружина Валентина Олексіївна і донька Катерина приблизно твого віку. І син Дмитро трохи старший, щоправда вже одружений і живе окремо, тож може його і не буде. Але, гадаю, ви з Катериною не будете сумувати зі старими.

— Та які ви старі, тату, — сміюся, — ну і жарти. Для мене це навіть честь. Ніколи не очікувала, що опинюся в такому поважному інтелігентному товаристві.

— От  і добре, тоді я зараз попереджу Андрія, а тоді повечеряємо.

— Тату, а можна взяти із собою Кирила, — вимовляю, не подумавши і розуміючі власні слова вже після того, як озвучила їх. — Дивно, і нащо я це сказала? — Розмірковую в голос, — декан - університет - Кирило, з ним мені там завжди спокійніше.

— Ну, якщо спокійніше, то звісно можна, —

сміється Іван Федорович, перериваючи мої думки, — хоча в гостях можеш нічого і нікого не боятися. Вашого Козирева там точно не буде. — Ми мало на падаємо зі сміху. — А взагалі, двом молоденьким дівчаткам і справді веселіше в компанії молодого хлопця такого, як Кирило, — додає згодом батько, — і я теж до нього вже звик, враховуючи, як часто він у нас буває. Буде і в Андрія Валерійовича шанс познайомитися з Кирилом ближче, бо спортсменів він як декан не дуже полюбляє на своєму факультеті.