Глава 42

Ліля

            Кілька тижнів поспіль уві сні до мене приходить Ярослав. Пам'ятаю, що точно він. Спочатку це дуже мене бентежило. Але геть не пам'ятаю, що ж відбувалося в цих снах. Проте що частіше це трапляється, то менше хвилює. Починаю сприймати ці сни як якийсь фільм чи нав'язливий серіал, що ніяк не скінчиться. Але як не дивно, вранці я встаю вже бадьорішою. 

      Квіти від Ярослава кур'єр приносить щотижня. Вони звісно гарні. Були і орхідеї, яких я в житті не бачила, і троянди з купою  маленьких пуп'янків і ніжних голівок на гілці. Ці троянди особливо мені сподобалися. Тільки завжди шкодую квіти, коли вони в'януть. Хоч батько і радив додавати цукор у воду, щоб були гарними довше, але ж вони однаково колись гинуть. І в цей момент я відчуваю повну спорідненість з ними. Та нові букети прибували раніше, ніж просилися на смітник попередні. 

     На календарі вже грудень, невдовзі прийде Різдво й Новий рік. Зорянка запросила допомогти їй зі святковим оздобленням та підготовкою святкової вечірки в йога-студії, яка стала невід'ємною частиною мого життя. Мені додають енергії і групові заняття, і спілкування з тренером, що час від часу робить зауваження чи компліменти, і загальна дуже тепла, дружня атмосфера закладу. В мене з'явилося чимало нових знайомих. І хоча всі з різних сфер, але спілкуватися цікаво і легко. Вже з нетерпінням колектив чекає теплої весняної погоди, щоб вибратися  разом на природу, провести там заняття і просто відпочити.

             Ми прикрасили дуже гарну ялинку. Вирішили підкреслити той факт, що прикрашання ялинки - це спільне улюблене заняття близьких людей. Тому кульки обрали для творчості і протягом тижня кожен бажаючий міг самостійно прикрасити одну за спеціальним столиком, а потім додати на ялинку. Звісно вони вийшли різними, але сповненими позитивної енергії. А це ж головне. Це дало можливість кожній дівчині відчути себе частиною цього спільного цілого, а не просто відвідувачем, як в торгівельному центрі чи деінде. І решту часу, завітавши до студії, кожен чіпляється оком за свою іграшку, розглядає витвори інших, часом весело коментує та обговорює процес та результат. Це об'єднує ще більше. Вже не уявляю своє життя без цього світлого місця.

       Але вихідні добігають кінця, а попереду тиждень контрольних і підсумкових занять. 

       Зранку ледве прокинулася, запізнююсь. Вилетіла без сніданку і навіть кави. Кирила біля будинку немає. Мабуть, не став чекати і правильно зробив.

—  Постривай, —  чую позаду знайомий голос  Кирила на півшляху до корпусу.

—  Привіт, я думала ти вже в універі, —  обертаюся, зупиняючись.

—  Та проспав, — зізнається хлопець,— а за тобою не вженешся, — жартує, вловлюючи моє напруження.

—  Давай прискорюватися, бо буде нам обом не весело, якщо спізнимося на контрольну до Всеволода.

      Влітаємо до аудиторії за кілька секунд до викладача. Кров ще стукає у скронях від швидкого бігу, а вже лунає:

—  Поклали перед собою подвійні аркуші, все зайве прибрати. Перший варіант, другий варіант. Ваш час пішов. —  Цей викладач просто монстр.