Глава 40

Ярослав

             Після зустрічі біля клубу я більше не бачив Лілю, не чув про неї. Кручусь, як білка в колесі, розвиваю свій бізнес, прагну одного дня повернутися на попередній рівень. Очікую можливості спілкування з моєю квіткою вже незабаром з приводу проведення другої мистецької виставки. Дзвінок декана колись мого та тепер її факультету викликає радість — нарешті звістка!

— Добрий день, Андрію Валерійовичу! Чим порадуєте? Як справи в альма-матер? Як вчиться моя дівчинка?

— Добридень, Ярославе! Та, мабуть, не порадую, — починає він, і радість одразу зникає. — Дівчинку твою від початку призначив я старостою, справлялася досить добре. Але потім в неї стався нервовий зрив, місяць була відсутня, нещодавно повернулася. 

— Як? — не витримуючи, перериваю розповідь, — Андрію Валерійовичу, може Ви знаєте причини?

— Так, дещо знаю, Ярославе. Один мажор з нею в конфлікті був, наговорив гидоти, щоб принизити, звинуватив у стосунках зі значно старшим чоловіком.

— Яким ще старшим чоловіком? — Миттєво просто вибухаю від люті та несподіванки.

— Заспокойся, Ярославе. — Спокійним тоном карбує декан, — живе твоя Лілія Дмитрюк в домі дуже порядної людини, мого доброго друга, декана фізико-математичного факультету. Я не знаю, була чи не була вона дівчиною його загиблого сина, але йому як донька. Він кілька років дуже тяжко переживав втрату сина на війні та дружини. От завдяки Лілі, виявилося, морально відновився та до університету повернувся.

— Ну, добре, — відкидаюсь на кріслі, — якщо Ви впевнені щодо цього чоловіка.

— Впевнений, Ярославе. В ньому, як в собі, впевнений. З навчання вона все надолужила. Старанна дівчинка. І боксер наш Кирило Залісний її захищав, підтримував, допомагав, організацією виставки займається разом з іншими студентами, щоб її не дуже обтяжувати. Ще не зовсім відійшла дівчинка. Та й не знаю, чи то тільки ситуація з Козиревим так на неї вплинула чи ще щось було. До неї вона теж заняття пропустила вперше, нездужала. А наступного дня отаке. — Починаю подумки прокручувати час назад, більше місяця - це приблизний час нашої зустрічі, тоді вона теж виглядала дуже вразливою. Ну хто йде з друзями на бокс, коли погано почувається? Ніхто. Чи не сама зустріч аж так на неї вплинула? Чи то я переоцінюю свою роль в її житті? А декан тим часом продовжує. — Тож, тобі я одне хотів сказати: не варто нервувати її поки що. Виставку анонсувати доручи комусь, сам не втручайся.

— Добре, Андрію Валерійовичу, як скажете. Довіряю вашому досвіду. Вдячний за інформацію. Ще два питання дозволите?

Уточнюю дату - все збігається: після бою і нашої зустрічі сталось все. От наскільки вона не байдужа до мене. І наскільки вразлива. Звісно ж, не через втрату грошей від мене пішла, а через те, що наговорив їй тоді. Тепер вже без сумнівів. От бовдур! Кретин останній! Змітаю всі папки й папери з робочого столу і тільки після реакції співробітників приходжу до тями. Дідько! Що я роблю? Візьми себе в руки, мужик! Виходжу за кавою на кухню. Так і тягне все кинути і побігти до неї. Домашню адресу таки дізнався, але під обіцянку не турбувати дівчину. Декан вперто не хотів її повідомляти, але згодився, що чекати мені на Лілю з квітами біля університету - варіант ще гірший з огляду на її стан. Тож дозволив відправити квіти додому. Тільки квіти, анонімно. Боксер цей навколо неї в'ється щодня: пику за неї б'є, кому треба; додому на руках носить; навчання допомагає надолужити; більшість організаційних моментів щодо виставки на себе взяв. Ну прям таки лицар, щоб його! Хоча добре, що хоч хтось за неї вступився. А я так і буду сидіти осторонь? Чекати поки він закохає в себе мою дівчинку? А в нього зараз всі можливості для цього в руках. Це вже вище моїх сил!

      Згадується, яка вона була вразлива та тендітна тоді після аварії в моєму домі.. Зараз все віддав би, щоб бути поруч із нею, дбати про неї. Та в мене і власного дому нема. Бо без неї він мені порожній не потрібен. Та й вона не сама. Бач, батька собі знайшла.. Що це за батько такий? Та ні, дурня,  батько значить батько. Ліля б не зв'язалась з якимось старим. Он цей Кирило як за нею бігає. Старому б супернику вже теж пику набив би. Ревную шалено! Заспокоїтись не можу. Кидаю все серед робочого дня і прямую до зали вбивати боксерську грушу, інакше вб'ю когось іншого, не факт, що шкідливого. 

     Дорогою зупиняюсь біля квіткової крамниці і замовляю доставку величезного букету з різноманітних троянд для Лілі з листівкою "Для найчарівнішої  в світі квітки".