Глава 32

 Ліля

            Цілих два дні в ліжку. Жодних завдань і проектів, жодних прогулянок і вимушених пояснень. Жодних контактів з Ярославом. Можливо, якщо я не стану відвідувати той клуб, то більше його й не побачу. А я не стану. І Кирило, судячи з усього, більше й не проситиме про це. То чи не час запитати себе: ну що відпочила, крихітко? Може, пора й до справ вертатися? Може, годі боятися випадкової зустрічі? Вона не повториться. Продовжуй йти до своєї мети, ти ж так старалася заради неї. А шлях ще довгий попереду! Зарано зупинилася.

         А може, це велика кількість вітамінів так на мене подіяла нарешті? Все ж таки літо в місті і літо в селі - то непорівняні речі. То ж, може, це не тільки через ту зустріч я так "попливла", а й через банальний осінній авітаміноз та брак сонячного світла теж? Я ж майже не виходжу з дому — все навчаюсь та працюю за компом, як привид, до ночі. Вирішено: із завтрашнього дня буду більше відпочивати і гуляти. Кирило он як розхвилювався. Напевно не відмовиться скласти мені компанію. І Зорю частіше намагатимусь бачити, а не раз на місяць. А сьогодні.. а сьогодні я ж можу покликати на прогулянку свого прийомного батька.

         І він залюбки погоджується. Неподалік є невеличкий парк. Погода як для осені добра, бо сухо і не надто холодно. Земля вже вкривається килимом з яскравого різнобарвного листя. Є в цьому своя краса, кажуть, хоч я її не помічаю.

       І вкрай несподівано для себе самої під час прогулянки я розповідаю Івану Федоровичу все про Ярослава. Він слухає надзвичайно уважно.

— Що тобі сказати, доню.. Я тебе розумію, слова іншої жінки — суперниці, конкурентки, вони дуже неприємні. Але маловартісні. Вигадати могла що-завгодно аби тебе з дороги прибрати. 

— Так, Світлана - ще те стерво..

— Його слова ще більш неприємні і болючі, розумію, — продовжує він, роблячи наголоси на деякі слова. — Але всі люди часом можуть сказати Зовсім не те, що думають, Якщо момент в їх житті надто напружений. А ти ж кажеш, він втратив невдовзі після того бізнес, який будував роками і намагався зберегти?

— Виходить, що так, — погоджуюсь я.

— Отже, він знав про таку ймовірність і намагався оминути цього найгіршого варіанту, був напружений і роздратований, сповнений негативних думок.

Подумай сама: чи здатна людина, в якої все летить під три чорти, в голові самий лише негатив, говорити приємне щось? Чи буде чоловік, що довго не може отримати розлучення планувати вже нове одруження?

— Мабуть, ні..

— Він безперечно винен, що допустив певні помилки, які привели його до того стану справ. От тепер і покараний наслідками — втратою компанії і тебе. Можливо, пізніше хотів тобі пояснити свою поведінку. 

— Можливо.. Та я не могла ні розмовляти з ним, ні ризикнути знов йому повірити.

— Якщо не могла чи не можеш, то ти і не зобов'язана спілкуватися, слухати, пробачати чи приймати його. Але і боятися зустрічей з ним Немає Сенсу. Думаю, він тобі не ворог і навмисне не ображатиме.  А зустрічі в межах одного міста для людей, що розвиваються в одному професійному напрямку і середовищі, цілком можливі.

— Я спробую не боятися. І справді, я ж вже не маленька, і не самотня.

— А це дуже правильно, моя дівчинко, — обіймає мене Іван Федорович. — Розумничка!