Глава 27

Ліля

            Прокидаюся з відчуттями вижатого лимону, наче й не спала зовсім. На годинник навіть не дивлюся, бо пам'ятаю, що має бути вихідний. Тож вставати я не планую поки що, почуваюся розбитою вщент. Перевертаюся на інший бік, обіймаючи подушку, але заснути більше не вдається. Воно й не дивно — і так півдня проспала. Мабуть, проспала. Але чого тоді така виснажена? Час довелося побачити на телефоні лише тому, що зателефонувала Зоря. На її виклик в мене стоїть одна з улюблених пісень — "Everything gonna be allright", але навіть вона мені саме зараз не подобається. Взагалі нічого не подобається.

— Привіт, Ліль, ти як? — щиро цікавиться подруга.

— Ніяк, якщо чесно. Тотально виснажена.

— Ти що всю ніч не спала після зустрічі з Ярославом? — Хвилюється Зоря. 

— Та наче спала. Кирило мене заніс до дверей, навіть не пам'ятаю, як дійшла до ліжка. І прокинулася, між іншим, в тому ж одязі. Але стомлена, плакати хочу і не можу одночасно.

— Люба моя, відчувало моє серце — засмучено зітхає подруга, — як тобі допомогти?

— Якби ж я знала, Зоре, — зітхаю у відповідь. — В мене зараз навіть дизайном займатися бажання не виникає.

— А з Кирилом піти погуляти? Знаєш, він мені вчора сподобався.

— Не хочу гуляти. А чим сподобався? На ринзі вразив?

— Ні, подруго, я не про це. Він так тебе обіймав. І з півслова розумів, що не треба більше ставити жодних питань, а просто бути поруч. 

— Ну, так, добре, що не ставив. Хоча хто він мені такий, щоб якісь питання ставити?..

— Не скажи, він дбайливо до тебе ставиться і з теплом дивиться. Як Тім до мене.

— Тільки я не до нього…

— Досі до Ярослава? — Мовчу. — Ліль, а пам'ятаєш, що він вчора сказав?

— Жодного слова. В мене все так пливло перед очима.

— Ой, ну то я тобі нагадаю! Може, й твій настрій покращиться. Ми з Тімом відволікли його увагу на себе спочатку, щоб дати тобі час отямитися. Тимофій як фанат боксу привітав, додав декілька коментарів, а я його відрекомендувала як свого чоловіка і теж стала вітати. І потім Сокіл таки переводить свій прискіпливий погляд на тебе, щось збирається вимовити. А тут раз Кирило наблизився, за талію тебе обійняв і руку йому простягає з вітанням. Як він того не очікував!!! Лілько, ти дійсно не бачила? Він був у шоці, я ж його знаю.

— Мабуть, не бачила Зоре. Та й що з того?

— Обламався він тим, що ти не сама! Ще й як! Не байдужа ти йому. Ой, як не байдужа! 

— Та невже? І з чого б це? — вимовляю що перше в голові з'являється.

— А потім я ще додала, коли вони потисли руки: " Два сьогоднішні чемпіони планують наступний поєдинок", — сміється Зоря, — ну, і Кирило, і Ярослав же  вчора перемогли в своїх поєдинках обидва, а біля тебе зустрілись як суперники.

— І?

— І "Все можливо",  — відповів Ярослав, не зводячи з тебе очей, поки ти на грудях Кирила ховалася від нього. А ще Яр додав: "Залишимо це на потім. Сьогодні, схоже, Кирило здобув не одну перемогу. З чим і вітаю.."  — я мовчала. — "Не одну перемогу!" Ти розумієш, Лілю! Він тебе головною перемогою назвав!

— Може в цьому його правда. Формально. Мордобій цей, як на мене, такі собі перемоги.

— О, ти думати починаєш, супер! — Підбадьорилася подруга. — Але ж правда — тебе повернути буде складніше, ніж той мордобій.

— Зоре, ти вже щось вигадуєш. То на тебе власне щастя так впливає. Чого раптом він буде мене повертати?

— Сказав же, що "це на потім". Чи ти хотіла, щоб вони вчора там на парковці зчепилися і з'ясовували, чия ти дівчина?

— Звісно, не хотіла. Та й нічия я. Ні Чи Я, насправді.

— Люба, а я так хочу, щоб ти нарешті стала теж щаслива, — вимовила Зоряна, як маленька дівчинка.

— Дякую, може колись і стану. Але не зараз. Не мій ще час.. Ти радій поки, Зоре за нас обох. І кохай за двох. В тебе ж є гідний і точно твій чоловік поруч. Привіт Тимофію. І давай поспілкуємось якось пізніше, не зараз. Я втомилася.

— Добре, Лілю. Але "якщо що", телефонуй в будь-який час!