Глава 26

Кирило

         Бій пройшов як треба. Я переміг. Задоволений собою і перспективами у спорті поспішаю до зали, знаходжу Лільку. Час святкувати!  А от тут несподіванка.. 

         Чи то бокс як такий на неї так згубно вплинув? Чи то річ в тому Соколі, з яким вони обидві непогано, мабуть, знайомі? Мовчазна, замкнута, тремтить. Ані чичирк.. Добре, хоч обіймати себе дозволяє, не відштовхує. Отакий наш дитячий рівень стосунків: обіймати можна, а поцілувати — зась. Вже розраховував сьогодні виправити це маленьке непорозуміння і просунутися далі, відсвяткувати перемогу повною мірою. А тут таке… Вдячний подрузі, що хоч трохи світла пролила на ситуацію. Та питань все одно більше, ніж відповідей. А плани на продовження безсумнівно накрилися мідним тазом.

            В автівку цікаво так дівчата сідають:  на заднє сидіння разом.. Мені ж залишають місце поруч із водієм. Воно й не погано, Тім - затятий вболівальник, хоч з ним можна розділити дорогою думки щодо спорту. Але я б не відмовився в цей час обіймати свою дівчину. Нас підвозять до її будинку і з подружжям обоє прощаємося. 

         Хочу хоч трохи побути з нею, може вийде щось дізнатися. Але Ліля  посилається на втому і повне безсилля, хоче додому. Запідозрити її в брехні не те, що важко, а просто нереально. Тож проводжаю до дверей квартири і вимушено прощаюся. Щоправда, трохи незвичним способом: підхопивши на руки, заношу на третій поверх. Спочатку ледве щось намагалась вимовити, заперечити, та майже одразу піддалася моєму впевненому рішенню. Хоч так пообіймаю, якщо інакше не склалося. Цілую дівчину в щічку, кажу: "На добраніч", і йду, коли за нею зачиняються двері. Навіть про обіцяний поцілунок немає сенсу нагадувати. 

         Але точно буде про що поспілкуватися найближчим часом.