Глава 24

Ліля

          Наступного разу ми зустрічаємося із Зорею і Тімом за тиждень. Біля клубу, в якому за півгодини має відбутися бій Кирила. Хлопець зрадів тому, що я змінила свою думку і погодилася прийти. Я не приховувала, що переконала мене подруга, можливість побачитися з нею та й зробити приємне двом чоловікам одразу. А для нього це таки якийсь важливий відбірковий турнір. Але я навіть розбиратися не маю бажання в тих боксерських кваліфікаціях і категоріях. Не розумію, чому чоловікам подобається бити один одного. А ще більше не розумію дівчат, яким подобається на це дивитися. А таких зібралося чимало. І верещать від захвату під час бою, як не в собі. 

         Я ж до початку побажала успіху Кирилові, обійняла "на удачу". Це він так сказав, мабуть, іншого наспіх не вигадав, щоб випросити обійми. А ще якось спромігся жартома взяти з мене обіцянку, що поцілую, якщо виграє. І обіцяв задля цього докласти максимум зусиль. Смішно. Він і так докладе максимум зусиль, бо турнір йому важливий. І як я на це піддалася, сама не розумію. Потім він радісно побіг у роздягальню готуватися, а я повернула у бік зали, де вже йшов інший бій. Але спостерігати за ним мені не було цікаво. Тім і Зоря завбачливо зайняли мені місце. Тім, вочевидь, одразу захопився переглядом бою, тож зараз мене і не помітив. Він  часом так іронічно коментував дії боксерів, чим розважав нас із Зорею. Зрозуміло було, що виступають тут не зірки світового рівня, яких він звик бачити по телебаченню. Тож цим майбутнім зіркам боксу, а можливо просто майбутнім тренерам чи вчителям фізкультури, ще було про що давати поради з висоти цього досвідченого вболівальника. Без Тіма ми б давно тут занудьгували і взагалі втекли з цього напівпідвального приміщення, де добре освітлювався лише ринг, а все інше було в напівтемряві. Комусь подобається така  атмосфера і такі розваги. Для себе я лише зайвий раз переконалася: точно ні. 

      Після завершення цього бою пройшло  кілька хвилин, і оголосили початок другого бою. В різні кути рингу вийшли Кирило та його супротивник — такий же молодий хлопець, теж високий і м'язистий. Бій обіцяв бути не з легких, бо помітної переваги над іншим жоден з них не мав.  Кирило озирнувся, шукаючи очима мене серед глядачів.  Я помахала йому рукою і злегка усміхнулась, стисла руку в кулак і підняла вгору на знак підтримки. Його усмішка у відповідь підтвердила, що саме мене і шукав поглядом. Хлопець вдягнув капу, зловив пару слів тренера, і тоді пролунав гонг — розпочався перший раунд. Глядачі відразу почали вболівати. Багато хто був за Кирила, вигукував його ім'я. Боксери наче танцювали одне з одним, удари проносилися в міліметрах від цілі і губилися в повітрі. В наступному раунді діяли вже рішучіше і наполегливіше, кілька разів дістали один одного. Бій виявився довгим, ніхто не поступався. Вболівальникам це подобалося, а мене починало втомлювати. Все ж не моя це атмосфера, тим паче після напруженого тижня. В якийсь момент Кирило пропустив удар по обличчю, який коштував йому розбитої губи. 

— Ай, — почулося десь позаду і відлунням задзвеніло в моїй голові. — "Тепер точно ніякого поцілунку",   — промайнула заспокійлива думка. Не було в мене впевненості в тому, що він не ускладнив чи не зіпсував би наявні, дружні з мого погляду, стосунки з хлопцем.

Але вже в наступному раунді несподівано мій боєць спіймав суперника ударом у голову — той впав і не підвівся у відведений час. Кирила оголосили переможцем. Для мене це означало, що можна нарешті вийти звідси, хоча б на вулицю. Тім звісно хотів подивитися і третій з анонсованих поєдинків. А ми з Зорею збиралися подихати повітрям і пошепотітися про своє дівоче. Та не встигли вийти, як оголосили наступну пару і на рингу з'явився Ярослав Сокіл.  Мені здалося чи що? Не могла спершу повірити. Але Зоряна теж його бачила і теж відверто дивувалася. Я заклякла на місці і невідривно дивилася на ринг. Нічого спільного з попереднім боєм, де учасники діяли обережно, зараз не було. Від самого початку ці двоє жорстко били, кидалися, немов давні вороги, один на одного, встигли отримати по пиці вже не раз. Моє серце калатало, як навіжене. Емоції неможливо було розібрати. Більше ніж раніше хотілося втекти, але зробити це було фізично неможливо. Я втрачала контроль над собою і своїм життям, в якому вже склався непростий, але зрозумілий ритм.

— Що забув тут власник рекламної агенції? — Вимовила Зоря, — от би ніколи не уявила свого колишнього боса таким..

— Я б теж його отаким ніколи не уявила, — ледве вимовила.

— Кого? — донеслося несподіване питання. Я відчула чоловічі руки, що охопили мене ззаду. Це Кирило встиг прийняти душ, зібратися і знайти нас у залі. поки ми.. я приголомшена тут стояла. А Зоря як вірна подруга не залишала мене без нагляду. 

— Бокс таки захопив вас під кінець, правда дівчата?.. То кого і яким ти не уявляла, крихітко? — додав своє улюблене звертання і запитав знов, дивуючись тиші. 

  Я зараз однозначно не була готова говорити про Ярослава і те, ким він був у моєму житті. А може і є, якщо мене аж так пройняло. Зоря це добре бачила в моїх очах.

— Мого колишнього боса і колишнього власника найкрутішої колись рекламної агенції, — заповнила простір подруга, — Ліля знайома з ним і зі мною з часу організації художньої виставки, яку ви збираєтеся продовжувати цьогоріч. — І додала, — це той боєць в червоному. Ти його знаєш?

— Ні. Це новачки. Я бачив кілька разів, як він тренується. І вийшов швидко, щоб встигнути подивитися бій. Йому бракує техніки, може, деколи й сили, але він викладається на повну.

Зорі вдалося відволікти увагу хлопця. Кирило більше  не запитував мене ні про що. Вирішив, що зосереджено  слідкую за поєдинком, і, продовжуючи обіймати мене ззаду, теж мовчки дивився бій. Але насправді я загубилась у спогадах про  минуле і думках про теперішнє та майбутнє. Теперішнє мене влаштовує ж? Стабільне і з перспективами, дає надію на прекрасне майбутнє. Стільки часу минуло від останньої зустрічі, стільки всього сталося і змінилося…Я змінилася. Я зовсім не та дівчина, що рік тому. Я йду до своєї мети, наполегливо навчаюсь і навіть працюю за обраною професією. Я живу життям, про яке колись в селі і не мріяла. Але, побачивши його, відчуваю тремтіння всередині і ніби знов перетворююсь на ту дівчинку. Ой, ні, не хочу! Краще, щоб Ярослав не з'являвся в моєму житті. Краще, щоб не побачив мене.