Глава 23

Ліля

            Місяць промайнув непомітно. На вихідних я таки дала собі невеличку можливість відпочити і відправилась на зустріч із Зоряною. Я шалено скучила за цією людиною! Такою дорогою і рідною вже мені.

     Погода раптово зіпсувалася, дощ лив, наче з відра. Тож зовсім не хотілося виходити на вулицю. Але ж ми домовилися із Зорею разом пообідати. Згадалося, що подібне вже було минулої осені. І тоді я безмежно раділа часу, проведеному разом і появі в мене подруги. Тож, не зважаючи на погоду, наше дружнє спілкування зігріє і сьогоднішній день. 

    Зустріч ми призначили в нашому улюбленому кафе. Тут в обідню пору, а особливо в таку погоду, майже порожньо, тихо і затишно. Тихо грала музика.  А жовто-блакитні кольори в оформленні інтер'єру,  заспокоювали і навіть викликали відчуття розслаблення. Саме це мені напевно зараз і потрібно з таким напруженим ритмом навчання і підробітку. 

— Привіт, люба. Виглядаєш втомленою, — одразу помітила подруга, обіймаючи мене.

— Так і є, чесно кажучи, — погодилася, сідаючи на зручний диванчик. — Я ж постійно те й роблю, що виконую навчальні завдання, реферати, свої і не тільки, та й проекти, які зараз багато хто готовий мені довірити.

— Довіра - це чудово! — резюмувала Зоря, але не забувай, що ти в себе одна. Тож перевантажувати себе не варто. Бо в якусь мить відчуєш, що твоя креативність і працездатність погіршується, зацікавленість в цій справі зникає. Вистачить ще на твій вік проектів. Як бачиш, я від них втомилася за кілька років. А спочатку горіла дизайном так само, як і ти.

— Мабуть, твоя правда. Буду брати менше проектів.

— А що там за "не свої реферати"? — Поцікавилася подруга, — ти що вирішила і цим підробляти.

— Ні, ні, — посміхаюсь, — то я своєму захиснику допомогу пообіцяла, тому й довелося робити і за себе, і за того хлопця, поки він був на зборах.

— А це вже цікаво! З цього місця детальніше, — захопливо вимовила Зоря.

Так ми і просиділи з обіду до самісінького вечора. Аж поки за подругою не заїхав чоловік. І мене, звісно, вони запропонували підвезти додому, не приймаючи жодних відмов з урахуванням погоди за вікном.

      Проте ми встигли обговорити усе! Я розповіла і про навчання, і про обов'язки старости, і про одногрупників загалом, і про недружніх, і про Кирила, що вирішив мене оберігати, вигадавши роль його дівчини. 

        Зорянка замріяно розповідала про свого чудового чоловіка, що робить приємні сюрпризи ввечері, а часом приносить каву в ліжко зранку, дарує квіти і надихає її, сповнює щастям дні і ночі. І між іншим  полюбляє бокс. Про це Зоря згадує, коли кажу, що Кирило запрошував відвідати його бій, а я відмовилася. Просто не люблю я всякі бої і бокс не люблю.

— Дивись сама, але ти б могла таки підтримати по-дружньому свого захисника. А ми з Тімом пішли б із тобою. Тоді жоден з хлопців не зможе образитися, що не поділяємо цього їх захоплення. А ми з тобою вже знайдемо, про що поспілкуватися і там, ми ж так рідко бачимося.

— Така ідея мені подобається значно більше, тебе я точно хочу бачити частіше — погоджуюся з подругою, — бій на наступних вихідних, здається. Я скажу йому, що подумала, вирішила таки піти, і прихоплю групу підтримки. Про час і місце напишу тобі потім.

— Домовилися, — примружує око Зорянка, — то зізнавайся, ти збираєшся дати йому шанс як хлопцю?

— Люба, ну про який шанс мова? Він запропонував вдати, що ми пара - і цим мене прикрив. За тиждень поїхав на збори до Києва, а я сказала дівчатам, що за такий величезний строк стосунки серйозними не бувають. Не була готова витримувати їх вовчі заздрісні погляди - от і сказала майже всю правду. Але і після повернення Кирило вважає за потрібне підтримувати ілюзію стосунків. Він вдячний за щоденні фото конспектів і зроблені за нього реферати. Мене влаштовує ходити з ним за ручку, приємно, коли він носить мій рюкзак чи обіймає за плечі. Ми можемо посміятися разом до болю в животі. Для мене він - класний друг. І так, він часом робить компліменти і дивиться на мене з бажанням. Але ж він звик до постійної жіночої уваги, флірту і розваг,  а через мене цього стало менше. Ти мене розумієш?

— Розумію, Лілю! Ти не хочеш знову обпектися.

— Звісно, не хочу. Не хочу сприймати його банальний фізичний потяг до мене за якісь емоції чи почуття. Не хочу з вдячності знов ризикувати своїм серцем. Воно і так давно розбите. Не хочу я знов на ті ж самі граблі! Не хочу. Того року я вже сплутала вдавані стосунки з реальними. І чим закінчилося?

— Так, краще не згадуй, мила, — підтримує Зоря, — хоч Кирило - то не Ярослав з його колишньою.

— Але він так само нічого мені не обіцяв, — додаю я впевнено, — ну крім захисту від Стаса. — допиваю свою каву. — І якщо мені вдруге життя дало той же урок, я вже мушу нарешті його засвоїти без помилок.

Телефон Зоряни дзвінком її коханого сповіщає про завершення нашого дівочого вечора.