Глава 21

Ліля     

         Вдома ввечері про події дня - напад Стаса та заступництво Кирила я розповідала Івану Федоровичу вже спокійно. Ми навіть посміялися від душі з цієї історії. Він похвалив Кирила і погодився, що мені зараз варто триматися цього хлопця. Принаймні поки що, бо і захистити він може, і розуміє все добре, і реагує швидко. А які там в нас стосунки, нікого не обходить. Але вони, вочевидь, добрі, бо не захищають же тих, до кого погано ставляться.

            З наступного дня ми зустрічалися з Кирилом біля будинку Івана Федоровича зранку та прямували до універу разом. Він завжди забирав і ніс мій наплічник як справжній джентльмен. Кажуть, комусь так хлопчики сумки носять у школі. А мені от з цим пощастило вже у виші. Але приємно! Дуже. Такі нові відчуття. Та й не будь-хто, а найбажаніший хлопець факультету. Передчуваю, що сьогодні у багатьох дівчат буде зіпсовано настрій. 

       Ми ж піднялися на поверх, і Кирило демонстративно поклав руку мені на плечі, всім повідомляючи про зближення у наших стосунках. Марина, Ксюша, Таня, Рита…ой далі немає сил дивитися в обличчя дівчат - вони ж, здається, готові кинутися на мене і розірвати з ревнощів.

     Після четвертої аж пари нарешті перетинаємося в коридорі з Козиревим. Ну а як же, хіба таким поважним особам треба вставати раненько і приїздити на першу пару? Не барська це справа. Він, судячи з вигляду, День народження святкував посилено і після кав'ярні. З чимось міцним. Бо вигляд дуже "не дуже". А як бачить нас із Кирилом разом від кирилової руки на моїх плечах  аж змінюється в обличчі.

— Бачу, ти дослухався моєї ідеї пригостити оцю своїм смаколиком, — єхидно регоче, прийшовши до тями.

— Дякую, друже, за гарну ідею, — саркастично, посміхаючись, відмахує Кирило. — Дівчинка - вогонь! Але попереджаю, — робить паузу і наступні слова вимовляє вкрай чітко і серйозно, — ця дівчинка тепер моя, — з відчутним таким наголосом на останньому слові: моя, — і хто її зачепить чи образить, той скуштує мій фірмовой хук справа. І зліва теж. — ніби граючись, вставляє свою боксерську термінологію.— Загалом, все меню. Щедро і з компліментом від шефа. А тепер уважно поглянь сюди, — піднімає вгору мою руку, щоб Стас добре роздивився синці від його рук на зап'ясті. — Побачив? — У відповідь лише тиша. Кирило відпускає мене і повільно наближається до Стаса. — Побачив, я питаю?

— Побачив, — таки вичавлює з себе Козир.

— Так от, ще раз щось подібне побачу — виламаю руку. Повторювати не буду! Дівчинку мою не чіпати. — Повертається до мене, ніжно бере за руку, і виходимо з поверху. 

— Ліль, в мене до тебе прохання. Допоможеш?

— Звісно. Про що мова?

— Пам'ятаєш теми рефератів, які нам роздавала? Я не встигаю через збори. Зовсім.

— Ок, без проблем. Я напишу. Але ти по поверненню їх перечитаєш, щоб орієнтувався в темах.

— Домовилися. А ще мені знадобляться твої конспекти.

— Може тобі щодня кидати на пошту чи в месенджер? Щоб ти занадто не відставав, бо все разом наздоганяти..

— Чудова ідея, крихітко! 

— Між іншим, ця "крихітка" старша за тебе, — кажу щиру правду, але з посмішкою. Сподіваюсь, чарівною. — Я ж не одразу після школи до вишу вступила.

Кирило раптом підхоплює мене на руки і кружляє. Легко так, не напружуючись. Потім опускає на землю.

— А тепер ще раз мені скажи, що ти не крихітка, — сміється. — Хіба тебе ображає це слово? 

— Та, ні, не ображає. Але незвично.

— То звикай, крихітко! — Навмисно дражниться. — А якщо серйозно, я впевнений, що ти особлива. Ти ж не родичка декана?

— Ні!

— Отож бо! Чого б він тебе так виокремив і старостою призначив до початку навчання, якби ти не була особлива?

— Та я минулої осені мистецьку виставку організовувала. От він і вирішив перевірити мої здібності організаторські. І він хоче повторити таку виставку взимку в нашому універі. Тож одногрупники мають стати моїми помічниками, маю обрати тих, кому можна хоч щось довірити. Але знаєш, з митцями було простіше, ніж з розбещеними студентами.

— Ого.. — захоплено вигукує Кирило. Мені здається, чи в нього щелепа, як то кажуть, відвисла? — Не очікував я такої відповіді. То ти й справді зірочка наша. Між іншим, якщо буду тут, я з тобою - радо допоможу з виставкою. Чудовий пункт для резюме.

— Тоді сподіваюся, що ти будеш саме тут в той час, — щиро посміхаюся, — будеш співорганізатором. Твої прохання більшість дівчат виконуватиме якнайшвидше, на відміну від моїх.

      Може, він мені й не справжній хлопець, а от друг вже справжній. З ним легко. Він розумний, логічний — зовсім не такий, як зазвичай думають про спортсменів, особливо боксерів. Мозок в Кирила на місці. А от в деяких інших чи то вже відбили на вулиці, чи й від народження не розвинувся від занадто солодкого життя.

— Нагадала, в мене до тебе ще одне прохання, — вириває мене з роздумів хлопець. — Поки я не поїхав, і поки погода гарна, вдягни днями для мене ту свою чарівну білу сукню. Ти в ній така.., — облизує губи і дивиться мені в очі.

— Яка, — наївно запитую і посміхаюся.