Глава 19.1

Кирило

          На вулиці Стас хотів було щось гавкнути на Лілю, та я, випереджаючи і сміючись видав:

— Не турбуйся, вона йде з усіма. 

Дехто теж засміявся. Лілька, мабуть, збиралася заперечити.

— Ти маєш продемонструвати, що не злякалася його. Якщо, звісно, хочеш, щоб тебе поважали. Інакше бути далі старостою буде проблематично. — пояснив їй тихенько.

— Але я..

— Чи може відмовишся від цього головного болю?

— Не можу. — кисло промовляє. — Хоч і не подобається мені ця роль. А не можу. На кону моє навчання і майбутні стажування.

— Не турбуйся, крихітко, я сьогодні поруч. —  Дивлюсь пильно на дівчину, щоб заспокоїти поглядом. І помічаю, що на зап'ясті починають злегка проступати синці. Завтра гарно ручка виглядатиме, не те слово. Аж злість бере! Так би і врізав по пиці придурку. А тренер мій такий, що й руку зламав би. "Фізична сила не для самоствердження за рахунок слабших" — завжди повторював він нам.

Поряд з універом є гарна кав'ярня. Хлопці починають зсувати столики один до одного, щоб всі розмістилися. І раптом іменинник, якому, вочевидь, досі десь шребе травмоване Его, у грубій формі видає, що Лілю не запрошував і пригощати не буде. От вже телепень - ще й жлобом себе виставив. Ну, який є.

— Не турбуйся, Стасе. Я й сам можу пригостити дівчину солоденьким, — продовжую розпочату викладачем саркастичну ноту.

— Ой, та ти можеш, солоденький наш хлопчик. — Борзо кидає у відповідь, тикаючи пальцем спочатку на мою футболку, а потім нижче. — Прямо тут своєю цукеркою і пригощатимеш? — Регоче, наче сказав щось дійсно смішне. 

— Та не треба так відверто заздрити, хлопче, — сміюсь у відповідь, — займався б ти з дитинства спортом, то теж виглядав би, — і повторюю його жест у напрямку своїх грудей, обтягнутих футболкою, під якою чітко видно рельєф м'язів.

— Спокусливо, — додає хтось із дівчат.

Стас зі злістю в очах озирається в пошуках автора репліки, коли лунає продовження.

— Так, тірамісу - це спокусливо, його й замовлю, — додає інша. І всі за столом заходяться від реготу. 

Є у нас в групі таки розумнички, що вдало закінчили цей дурний натяк на конфлікт. Треба буде ближче з ними познайомитися.

— Тобі теж тірамісу? Чи щось інше? — звертаюся до Лілі.

— Не треба, я й сама можу — намагається заперечити.

— Не треба забороняти мені поводитися по-чоловічому, — відповідаю без жартів, — чи хочеш, щоб наступного разу не втручався і, як деякі, мовчки стояв збоку?

— Вибач. Дякую, що вступився за мене.— каже щиро і сором'язливо додає,— Тірамісу та чорна кава підійде. Дякую.

— Дівчино, а Ви з характером, — засміявся я і, прочитавши в її погляді питання: "В сенсі?", одразу ж пояснив — чорна кава - це вам не якесь лате чи капучіно, і навіть не еспрессо. Ок, зараз принесу. І май на увазі: сьогодні я проводжаю тебе додому. — Останнє речення промовив голосніше, щоб чули всі присутні.