Глава 18.1

Ліля

           Вже у вересні склалася дуже неприємна ситуація. В одного мажора, Стаса, був День народження. Він запросив всю групу до кафе замість семінару. Цей предмет, чи скоріше викладача, він вже помітно недолюблював. Мабуть, тому під прикриттям свого свята надумав влаштувати протест, напоумити всю групу на колективний прогул. І люди погодилися. Не встигла я звернути від сходів третього поверху, як зустрілася з одногрупниками, що весело чимчикували в зворотньому напрямку.

— Ми йдемо святкувати мою днюху, — пихато промовив до мене Стас, — ти з нами?

— Стасе, вітаю тебе з Днем народження! Але вибач, зараз за розкладом.

— Та начхати мені, що там за твоїм розкладом! — перервав він, — не хочеш, то й не треба.

— Але, вибачте, мушу всім вам нагадати, що за пропуски занять на заліках та іспитах кожного, хто пропустив, будуть опитувати особливо прискіпливо. Комусь це треба? Можна ж відсвяткувати за якихось півтори години.

— Та не зможуть вони так всіх карати, — почулося з-за спин.

— Всіх і не треба, сподіваюсь. Пробачте, але я тут для того, щоб вчитися. Не можу змарнувати свій шанс.— Звернулася я до одногрупників і додала. — Хто теж не бажає зайві нерви покласти на сесію, ходімо зараз вчитися. — І попрямувала в бік аудиторії.

Мої слова, а скоріше рішучий рух у правильному напрямку, справили враження на кількох студентів, за спинами яких, вочевидь, теж не було батьківських грошей.

— Не потрібні нам проблеми..

— Вона піде, а іншим влетить..

— Так, цей викладач такий принциповий, може запам'ятати.

— Стасе, друже, справді давай після пари. 

Почулися голоси позаду мене. І раптом чиясь рука нахабно схопила моє зап'ястя і різко смикнула за руку. Я мало не звалилася назад від сили поштовху.

— Та ти що собі дозволяєш? Миша сіра! Курка драна! — Репетував Стас, — це Мій день! І я тут буду вирішувати, хто куди йде! Зрозуміла? — Прогарчав, як поранений звір.

— Відпусти! Мені боляче, — промовила тихо, дивлячісь в очі, і спробувала висмикнути руку. Але лещата на ній стислися ще більше.

— Не раніше, ніж розвернешся. А тоді побіжиш і сховаєшся там, де тебе ніхто не побачить, — зверхньо роздавав вказівки мажор, притискаючи мене до стінки. Його погляд почав лякати.

 — Відпусти її! — Почувся голос Кирила і вже за мить він стояв поруч. — Чи ти щось не зрозумів? — Неголосно, але впевнено перепитав, бо рука Стаса продовжувала стискати моє зап'ястя.

— О, дивіться, захисник знайшовся, — заходився нервовим реготом Стас. Але руку відпустив.

— Добридень, шановне студентство! — Пролунав голос викладача у коридорі. Всі одразу обернулися до нього, деякі почали вітатися.  — Похвально, що так організовано і навіть на пару хвилин раніше зібралися. Тож, можете займати місця в аудиторії! — І підійшовши до нас, мабуть, встиг помітити на обличчях сліди емоцій,  запитав, що коїться.

— Все добре, — поспішив запевнити Стас, і з награною посмішкою додав, — вмовляю старосту долучитися до колективного святкування мого Дня народження, а вона вперлася.

— Добре, що в дівчини ще є час обміркувати Вашу пропозицію, — з легкою іронічною усмішкою відповів викладач, вочевидь, здогадавшись, у чому справа. — Може після пар передумає.