Глава 16.1

Ліля

— А на нас чекає зустріч з деканом, — повідомляє мені куратор.

      "Ой, час від часу не легше", — думаю про себе і слідую за викладачем. В приймальні очікувати не доводиться. Пропускаючи мене попереду,  Олександр Дмитрович заходить слідом.

 — Добридень, — вітаюся з чоловіком у кріслі.

— Добридень, Андрію Валерійовичу! — промовляє мій супутник.

— І вам день добрий, — промовляє у відповідь декан. — Часу в мене обмаль, тож одразу до справи. Ліліє, — переводить погляд на мене, — іспити Ви склали посередньо, якщо бути відвертим. Але ми таки вирішили дати Вам шанс з інших причин. — Ком підкочує до горла, все тіло огортає напруження. — Ви вказали на певний досвід, організаторські здібності та величезне бажання саморозвитку, готовність долати труднощі. А це мені дуже імпонує. Таким людям  варто давати шанс, навіть якщо раніше вони були позбавлені певних можливостей. Тож можливості, як бачите, ми Вам надали.

— Щиро вдячна Вам, — промовляю тремтячи.

— Та не хвилюйтеся так, — каже м'якішим тоном декан. — Але Вам доведеться довести всім довкола, що Ви справді заслуговуєте цей шанс. Отже, по-перше, як Ви вже знаєте, Ви стаєте старостою групи з усіма обов'язками. Вважаю, що найперший обов'язок старости - бути зразком для інших студентів. І в успішності, і в дисципліні.

— Докладу всіх зусиль, — обіцяю вже впевнено. Для цього ж я сюди і прийшла, щоб вчитися.

— Я Вам вірю, — продовжує декан. — Інших теж намагайтеся контролювати і мотивувати, щоб не пропускали занять. Зверніть увагу на тих, хто буде часом відсутній через змагання. Спорт спортом, але освіту ніхто не відміняв. 

 — Добре, зроблю, — киваю головою.

— І ще, дуже гарну ідею Ви нам подали. Маю на увазі художню виставку, яку Ви організовували торік. Організовували ж?

— Так. Але з допомогою подруги та за сприяння власника великої рекламної агенції. У його будинку.

— Отже, зможете повторити і тут. Наприклад, в холі першого поверху. Взимку. Коли перед чи після сесії не буде навчальних занять. Студенти теж мають долучатися до таких культурних заходів. Як вважаєте?

— Якщо Ви так вважаєте. Зроблю все, що в моїх силах. Але..

— Але? — зі здивуванням промовляє декан.

— Тоді я мала потужну допомогу й підтримку.

— А зараз у Вашому розпорядженні ціла група студентів. Тож придивляйтеся і міркуйте, хто на що здатен, кому що доручити. Інформацію про подію буде розміщено на сторінці університету, звісно. Але, щоб вона не виглядала студенською самодіяльністю, і підтримка рекламної агенції буде. Досить молодої, проте перспективної. І між іншим, ця агенція в разі успіху події готова запропонувати Вам місце для проходження практики щорічно і контракт на працевлаштування по завершенню навчання.

— Ого, — я не впевнена, що можу вірити власним вухам, не те, щоб сказати щось більш змістовне. Оце так виграла подарунок долі. А як це інакше назвати? Подекуди лячно, але якось вже впораюсь. Повинна впоратись. Такі перспективи. Просто мрія! — Я буду старатися з усіх сил! — Запевняю в першу чергу себе, а потім вже цих дорослих чоловіків, що мовчки дивляться на мене, даючи прийти до тями.

— На це і розраховую, — доброзичливо говорить Андрій Валерійович і додає, — більше Вас не затримую. Успіхів!

— На все добре, — промовляю і виходжу з кабінету слідом за куратором групи.

— А Ви внесли чудову ідею, Ліліє, — наостанок озивається до мене він. — Впевнений, що ця подія піде на користь і нашій альма-матер, і студентам, і Вашому професійному майбутньому. Бажаю гарно відпочити до початку навчання!

— Дякую! І Вам. До побачення