Глава 14

Ліля

         Додому приїхала я досить швидко. І торт дорогою захопила. Улюблений тепер - "Київський". І легкий салатик та  рибку нашвидкоруч приготувала. 

       Зоря прийшла втомлена, але якась щасливо-замріяна. 

— А нам є, що святкувати, — радісно вимовляю, виходячи на зустріч їй, — сподіваюсь, ти зголодніла?

— Я в тобі не сумнівалася, — відповідає радісно, — приймай привітання, студентко! Чудовий етап життя в тебе попереду! Але і в мене є несподівана новина.

— То кажи ж, Зоре! Яка новина? Сподіваюсь гарна? — Нетерпляче питаю.

— Гарна! — Йде мити руки та повертає на кухню, — ой, яка в нас святкова вечеря, — посміхається.

— І яка ж новина, Зорянко? — Згоряю вже від нетерплячки.

— Я за місяць заміж виходжу! — демонструє мені руку з вишуканою обручкою на пальці.

Справді неочікувано. Я пам'ятаю, що стосунки з хлопцем в них давні і обох наче влаштовували в незмінній формі. Але ж яка дівчинка не мріє про весілля?

— Це ж чудова новина!!! — обіймаю подругу.

— Звісно, чудова, — погоджується Зоря, — але я от зовсім не очікувала, що він мені зробить пропозицію сьогодні за обідом. Вже так давно разом. А ще спитав, чи з собою паспорт — і одразу ж після обіду заяву до РАЦСу і подали. Але вирішили без пишного весілля. Кому воно потрібне? В обох справ вдосталь. От вирватися б кудись  у весільну подорож — то інша справа. На море дуже хочу! Кілька років не відпочивала. 

— Я за тебе щаслива, подруго! — Сяю  мабуть, так, наче то мене заміж покликали. Хоча звісно колись і мене покличуть, але ця тема для мене зачинена на сто замків. А от за подругу можна щиро, всім серцем порадіти.

— І як це я встигатиму займатися студією та родиною? — Задумливо вимовляє Зоря.

— Чудово встигатимеш! Ти ж неймовірна!

— Повірю тобі на слово, — сміється подруга, — але сама я ще з цією думкою не звиклася. І переселятися зі своєї затишної квартирки не хочу.

— То й не треба. Зоре, ти не турбуйся, я щось вигадаю. Не все ж життя у тебе жити.

— Та що ти, Лілю! Я не жену тебе! В жодному разі! Знаю, що житло у Львові зараз орендувати дуже дорого і ще спробуй знайти. В нас же кількість населення значно зросла після..

— Знаю, але давай про сумне не зараз. Мені просто нереально пощастило мати таку подругу. Ти дала мені путівку в життя, можна сказати. Професії цікавій допомогла навчитися. Тож із житлом я якось розберуся. Може таки знайдеться кімнатка в гуртожитку. А молода родина потребує простору. І щоб ніхто не заважав, — змовницьки примружую око. Ми знову обіймаємося, а тоді сідаємо вечеряти.

Неймовірно насичений видався день. Але який прекрасний. Він стільки радості мені подарував!