Глава 8

Ліля

         Прокидаюся зранку і починаю нервувати. Сьогодні день оголошення результатів, в універі вивісять списки щасливих першокурсників, що пройшли на бюджет. А оскільки грошей в мене немає, то для мене це єдиний шанс. Сьогодні все з'ясується. Вирішиться моя доля.

        З одного боку, нарешті вже! Бо за час очікування навіть проектами нормально займатися не могла. Мало не зірвала обумовлені строки через хвилювання. Добре, що Зоря, як завжди, підтримала. Продивившись, накидала мені кілька порад щодо виправлення недоліків проекту. Перевірила та відправила замовнику.

Якщо мене так вибивало з колії через напружене очікування результатів, то що я робитиму, як переживу це, якщо мого прізвища в тому числі щасливчиків не виявиться? Краще навіть не думати!

— Лілю, ходи снідати, — кличе Зоряна з кухні. — В тебе сьогодні важливий день. Та й в мене завантажений. Вип'ємо кави разом, хоч десять хвилин поспілкуємося. Можу підкинути тебе до універу.

— Ти ж поспішаєш, люба, то ж не треба. Я трамвайчиком скористаюсь. Треба звикати.

Дякую, що завжди дбаєш про мене вже стільки часу. Звалилася я тобі, як сніг, на голову.

— Та чого ти, Лілько, — з посмішкою обриває мене. — Для того друзі і потрібні, щоб підтримувати у скруті. Ну, хіба не так?

— Так,  — розпливаюся в щасливій посмішці. — Дякую за твою дружбу! Ти - моя рятівниця.

— Та припини ти. Що могла, тим допомогла. Я за те, що кожна людина людині друг, а не ворог. Якщо ми добро робити не будемо один одному, то хто буде? Хто зробить цей світ кращим?

— Зорянко, ти просто філософ! — Видаю у захваті. — Ти надзвичайна.

— Та годі тобі. Хоча щодо філософії ти права! Це буде концепція моєї йога-студії. В мене ж не просто спортзала якась. От з твоєї подачі створюватиму позитивний простір, не просто студію. А простір для дружби і довготривалого спілкування. Можна буде потім заняття робити не тільки в залі, а й десь за містом на природі.

— Супер! Хто ж відмовиться, крім занять для підтримки фігури, ще й від дружнього середовища? Я, мабуть, зовсім не єдина самотня душа була у Львові. Доки не зустріла тебе.

— Йога не тільки для фігури, а й для розуму. Але так, моральна підтримка в цьому світі нікому не зайва. Дякую за підказку, подруго, — примружує одне око, передаючи мені чашку з кавою.

— Я щаслива бути тобі хоч чимось корисною, — обіймаю у відповідь.

— Так, позитивний настрій збережи до вечора. Хай там що. Але я впевнена, що все буде добре. Наші десять хвилин на каву непомітно розтяглися так, що я вже запізнююся. Все, полетіла!

 — Гарного дня тобі, Зоре! — вигукую подрузі, що вже взувається.

— І тобі, Ліль, ні пуху — і вибігає за двері.