Глава 6

Ярослав

          З напруженого робочого ритму мене вириває неочікуваний дзвінок чоловіка, якого дуже поважаю і з яким маю досить дружні стосунки. Це декан факультету, що я колись закінчив. Того, звідки отримав путівку в життя і старт кар'єри після успішного стажування за кордоном.  З яким він мені колись допоміг. Обрав мене серед інших. Він дуже порядна і професійна людина. І я в свою чергу багато разів допомагав йому, приймаючи в свою компанію студентів старших курсів на практику. А деяким потім і пропонував постійну роботу. Тож це взаємно вигідне співробітництво. Але зараз не зовсім для нього час. Та й в мене не зовсім ще ті можливості. Персоналу мало, й часу вчити новачків теж.

— Радий Вас чути, Андрію Валерійовичу!

—Добрий день, Ярославе! Маєш кілька хвилин?

— Для Вас, звісно, знайду! Ви ж знаєте.

— В нас завершується цьогорічна вступна кампанія. Останній етап. Дивлюсь тут один творчий матеріал. З художньої виставки, що відбулася в твоєму будинку восени. Абітурієнт - Лілія Дмитрюк. Все так?

— Так… — ошелешено відповідаю. Після безплідних пошуків і блокування мого номеру прийняв її рішення і заборонив собі про неї думати. Я ж не хлопчисько якесь, щоб телефонувати з різних номерів і шукати ту, котра не хоче бути мною знайдена. Розумію, що ображена. Хай охолоне. Мені є чим займатися. Статус свій повернути. Помститися. Навіть, якщо я і не потрібен їй лузером, як сказала Світлана, то вона, Ліля, все одно мені потрібна. І колись я її поверну.

— Іспити склала так собі, але не найгірше.— продовжує професор.—  Але більшість вчорашніх школярів з самими лише мріями. А тут вже деякі нескладні проекти в доробку натякають на поміркований, більш впевнений вибір. І організація твоєї виставки теж вмовляє дати шанс людині. Відповідальна староста ніколи не завадить, щоб тримати новачків під контролем. І таку виставку в університеті можна було б провести. Студентів теж до мистецтва необхідно привчати. Дизайнери ж.

То це твоя дівчина? Досвід, здобуває у твоїй компанії? 

— Дівчина була моя.. та, зізнаюся,  як останній дурень її втратив. Вона вчила англійську восени та графічним дизайном захопилася. Приємно чути про її проекти і хоч якісь успіхи. Бо, чесно кажучи, повністю зникла з моїх радарів. Як не шукав.. Буду Вам щиро вдячний, якщо дасте їй шанс! Вона заслуговує. Я навіть обіцяв сплатити за її навчання у виші за будь-яким обраним напрямом. Але, от як бачите, намагається досягти цього сама. 

— Ярославе, ти ще більше переконуєш мене щодо неї. Ти, ж знаєш, мені завжди імпонували люди, що не шукають легких шляхів, мають мету і йдуть до неї.

— Ви самі мені щойно повідомили, що Ліля така, Андрію Валерійовичу. Я не переконую Вас. Але буду щиро вдячний, якщо дасте їй цей шанс, як колись і мені дали зі стажуванням. І якщо хоч інколи знайдете можливість повідомляти про її нові успіхи мені. На практику вона моя! Лиш би тільки погодилася і не втекла, щойно мене побачивши. Бо я таки завинив, плюнув в ту світлу душу, як то кажуть. 

— Я в тобі не помилився, Ярославе. Розвивай свій новий тренувальний майданчик, бо останньою практикою в колись твоїй компанії, але вже без тебе, навіть студенти залишилися невдоволені. 

— Роблю все можливе, Андрію Валерійовичу! Не в моїх правилах пасти задніх. Але ж не за один день, розумієте.

— Звісно розумію.

— Ще обов'язково з часом відновимо співпрацю з альма-матер і потренуємо нове покоління разом. От з Лілі і почнемо. За будь-яких обставин.

— Згода. Можеш вважати Лілію Дмитрюк студенткою  Львівського національного університету імені Івана Франка.