Першого кохання слід, або Він мене не зламав

Глава 5

Ярослав

Поспіхом завершував сніданок: кава з чудовими сирниками, дбайливо приготованими мамою. Смак незрівняний. Але в голові вже киплять думки про новий робочий день. Сьогодні дуже багато справ.

— Дякую, мамо. Мушу бігти. Бізнес сам себе не збудує. Місце під сонцем треба повертати собі самостійно. Дякую за смачний сніданок! Люблю вас! Я побіг.

Тим часом батько сів за стіл і розгорнув газету. Все життя їх виписував і читав вранці. І досі звичку не змінює, читати новини в телефоні для нього неприпустимо. Але завдяки цій звичці хоч деяку частину гидоти, що вилилася на мене стараннями моєї колишньої, Світлани, під час розлучення, він пропустив.

— Так, чоловік має вміти все робити сам, — промовив тато виразно.— Ти вже раз зробив. Отже, вмієш. Зробиш. Дивися лиш краще, кому довіряти. Не стань на ті ж граблі знову.

Ствердно киваю у відповідь і виходжу з кухні.

— Що тобі на вечерю приготувати? — питає мама вслід.

Ці двоє крутяться навколо мене, наче біля малої дитини, відколи я переїхав до них. І це робить їх щасливішими. І мені приємно, ніде правди діти.

— Я буду пізно. Приємного дня, мамо!

Батьки живуть за містом. Тому час, щоб дістатися до Львова тепер потрібно враховувати. Плюс всі ці нескінченні затори у місті. Та поїздки і заміський краєвид, виявляється, теж бувають на користь. Авто швидке, тож за півгодини я вже на місці.

Юлія Вестор

Подобається

#747 в Сучасна проза
#521 в Молодіжна проза

У тексті є: щирі почуття та відверті емоції, людяність та підтримка, навчитись жити після втрати

Відредаговано: 20.04.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись