Глава 4

Ярослав

             Після втрати компанії та Лілі я наче втратив всі орієнтири і маяки в житті. Після остаточного звільнення від омани колишніх почуттів та занадто затягнутого з'ясування стосунків з екс-дружиною, які я таки завершив і викреслив назавжди, віддавши під впливом імпульсу їй мій збезчещений бізнес, я прагнув тільки помститися. Помститися цим двом брехливим, підлим зрадникам. 

        Не міг знаходитися у власному домі, який став чужим, холодним. Я в ньому задихався. Там не було більше ні сонячного промінчика, ні морського бризу на ім'я Ліля.

     Тож, відпускаючи минуле, відпускай до кінця. Я швидко продав будинок. Навіть авто змінив з представницького на спортивне. Ще мав гроші на окремому рахунку, який завів таємно від Світлани, коли стосунки з нею почали котитися під три чорти. І половину коштів зі спільного колись рахунку. Загалом, достатньо.

         Питання, що робити далі у житті, було визначеним давно. Хай я і втратив компанію, але не свій досвід та вміння, не свій розум та знання у цікавій мені сфері. Та й повагу фахівців, що тривалий час працювали зі мною, я теж зберіг. І ім'я своє не заплямував. З брудом хай тепер розбираються ті, хто його і створив за моєю спиною. Якщо зможуть. А я вже їм "допоможу" за нагоди опинитися на гідному їх місці - в багні і з голою дупою.

     Отже, робочі питання очевидні і план готовий: реєструю нову фірму, запрошую до себе колишніх співробітників. Спочатку тих, у кому стовідсотково впевнений. Хоча важко тепер у комусь бути впевненим. Але ж контроль з рук я більше ніколи не випущу, а в їх професіоналізмі сумнівів бути не може. Шукаю нових клієнтів та розмірковую, як переманювати колишніх. Сподіваюсь, що в бізнесових колах моє ім'я важить більше за назву моєї колишньої компанії, і мені вдасться повернути хоч частину клієнтів, з якими знайомий. Хоч більша частина з таких і має щонайменше річні контракти, які розривати не вигідно.

        Але найскладніше питання в іншому. Де жити? Готель чи орендоване житло - це і не дуже комільфо, та й холодно. От вже точно не очікував, що мені, дорослому чоловіку, буде так самотньо і порожньо. Але я таки звик до відчуття домашнього затишку. До щирості і тепла Лілі, що сповнювало простір дому. Достатньо було обмінятися кількома фразами ввечері, щоб відчувати життя сповненим. Тільки тепер це розумію, коли так легко все втратив.

      Хочу рідну людину поруч. Відчувати підтримку і мати, до кого слово промовити зранку чи ввечері. Так і вирішив перебратися до батьків. Найрідніші люди не проженуть і підтримають завжди. Не ображаються навіть, що давненько не зазирав у гості. Вони в мене найкращі. Завжди були для мене найкращим прикладом, найбільшою підтримкою та опорою. Завжди допомагали і були готові віддати останнє. Добре, що вистачило розуму правильно скористатися цією допомогою і вийти в люди. 

     Тож коли я все втратив і довелося починати все з нуля,  вони стали моєю головною моральною підтримкою знов.  Я вже давно перевершив батьків у розмірі статків. Я завжди прагнув більшого. А їм вистачало й того, що в них було. Але добре, що й їм щомісячно не забував завжди переводити певну суму, щоб відчувати себе гарним сином. Виявляється, вони ці гроші навіть майже не витрачали. Хоч і не маю в них потреби, але маю спокій за їх добробут незалежно від моїх подальших успіхів чи невдач.

         Та зі своєю тотальною орієнтацією на розбудову, вихід на національний та міжнародний рівень втратив дещо важливе. Те, що завжди так мені подобалось. Я перестав отримувати задоволення від процесу, помічати, як мені тоді здавалось, дрібниці. З яких і складається  життя загалом. Бачив лише далеке майбутнє з більшими досягненнями. Але не звертав уваги на те, що відбувалося у мене під носом. От і отримав…нагороду за сліпоту.