Глава 1

         Передісторія: проста наївна дівчина Ліля  після втрати єдиної і найріднішої людини - матері з маленького села вирушає до міста шукати роботу, засоби до існування та нове життя. Після поневірянь та ДТП опиняється в будинку харизматичного бізнесмена. Його турботу, відповідальність за її стан і прохання на деякий час зіграти роль його дівчини сприймає, беззастережно довіряючи, і закохується. Та травмований затяжним розлученням і проблемами в бізнесі Ярослав не здатен вчасно зрозуміти: йому теж дуже потрібна ця щира дівчинка, як спалах світла серед темряви. Тому з розбитим серцем Ліля лишається сама. На допомогу приходить лише нова подруга Зоряна.

Глава 1

Ліля

          Оселившись на деякий час у Зоряни, я поринула у світ графічного дизайну. Мабуть, тільки він зараз і міг мене відволікти, захопити і зачарувати настільки, щоб витиснути з думок Ярослава. А також нездійснені бажання, які я мала щодо нього та спільного майбутнього з ним.

Зоря вже була профі, але досі мала безліч корисної інформації під рукою, ніби дбайливо зберігала її для мене. 

- Справді? Це все мені? - радію, мов мала дитина. Мало того, що для мене кімнатка в квартирі Зоряни знайшлася. Так ще й такий скарб!

- Користуйся, люба! Я наче відчувала, що ще колись все знадобиться. Не могла позбутися всього, наче шматок від серця разом з цим відірвала б.

Її конспекти з вишу, і книжки, і матеріали платних курсів, які вона свого часу пройшла,  збережені на комп'ютері. І весь цей скарб я отримала безкоштовно. В цілодобовому доступі. Я б забувала навіть їсти, якби не моя турботлива найкраща в світі подруга. Я перетворилася на малюка, повністю захопленого своєю чарівною іграшкою, яку будь-що необхідно детально дослідити і розгадати, розібрати і зібрати наново. З цим скарбом час летить непомітно. Для мене зараз взагалі не відіграє ролі, яка там пора року чи погода. Є лише можливість розвиватися у цікавому напрямку. І це мій Всесвіт.

      Коли я за деякий час продемонструвала подрузі свої знання з теми і початкові вміння, вона порадила шукати на біржі фрилансу невеличкі, "простенькі", як для неї, проекти, за які звісно пропонували смішні гроші. Але шукати зовсім не заради грошей, а заради тренування і розвитку навичок. 

    Першим елементом у моєму "професійному" портфоліо стала та художня виставка у будинку Ярослава. Фотографій ми зробили за ті дні безліч. Я оформила їх у вигляді презентації, яку і самій часом було приємно переглянути. І треба ж було ну хоч щось показувати потенційним замовникам. А не казати, що я з села і жодного проекту в житті не зробила. І хоч то не стосувалося графічного дизайну, але виконане мною оформлення казало про мій смак. А сам захід і рівень його організації - про мої особисті якості: організованість, цілеспрямованість, працелюбність, і готовність вчитися і розвивати себе. Вписали туди і рядок про участь у конференції в Карпатах, куди брав мене Ярослав. Так я почала практикувати і отримувати хоч якийсь, але власний дохід. А це було важливо. Перш за все для власної самооцінки.

        Однак, "простих проектів" було небагато. А складніші мені не готові були довіряти за браком досвіду та профільної освіти. В мене ж і сертифікатів з яких-небудь тематичних курсів не було. 

       Але  знову, вже вкотре Зоряна вірила в мене. Вона брала трохи складніші проекти для мене. Потім дивилася результат моєї роботи, пояснювала і допомагала виправляти те, що вимагало чи хоча б просило виправлення. І здавала замовнику вже той проект, який вважала гідним та таким, що не зашкодить  її власній  репутації. Я одразу наполягла, що візьму тільки частину грошей від цих проектів. Але щедра і щира Зоря згодилася тільки на половину й не інакше.  Хоча я чесно лишила б собі значно менше. Я ж ще тільки вчилася.

       А Зоряна працювала. Останнім часом робота в компанії стала нервовою і не приносила задоволення. Без Ярослава, але з Мирославом та Світланою, компанія швидко втрачала те, чим цінувалася раніше. Співробітниками так точно.

          Зі спільного керування бізнесом цими двома огидними особами я робила висновок, що Світлана та Ярослав таки не на довго примирилися і були разом. Але яке це вже мало значення?

         Під час останньої розмови він сказав, що для нього нічогісінько не значила наша близькість і я. А я ж віддала йому найцінніше. Під впливом шаленої першої закоханості порушила настанови мами, фактично зрадивши її цим. Ще й сплуталася з офіційно одруженим чоловіком.. Добре, що я вже не в селі, і ніхто не кидає мені цим вслід, не кричить на всю вулицю: "Шльондра!" Та я й сама можу це собі нагадати, коли ком підкочується до горла, і виникає бажання відповісти на дзвінок Ярослава. Ні, ця сторінка мого життя перегорнута остаточно. І байдуже, хто там із ким. Чи яку нову побрехеньку він вигадає для своєї тупої іграшки. Не хочу більше такою бути. Тож, він не для мене. То він мене хвалив і зачаровував розповідями про моє ім'я і віру в мої сили, а то враз зніцінив і знищив як жінку, втоптав у підлогу. Отже, тепер важливий тільки розвиток. Треба самій стати людиною, освіченою, гідною і самостійною. А потім обирати з гідних вільних залицяльників із серйозними намірами. Яким не потрібні бездушні ляльки для гри на публіку. 

Я маю йти вперед, а не оглядатися подумки назад. У пошуках того, хто може підтримати, а потім розчавити вмить.

(Передісторію і образ головної героїні запозичено з книги Вікторії Прохоренко "Лілея", але ця історія містить іншу ідею та головну думку,  є  абсолютно несхожим твором)