Розділ 43. Повернення переможцями

Долина зустріла їх задовго до того, як вони досягли самих воріт, — Данило почув радісні вигуки, побачив десятки постатей, що бігли назустріч тим самим, знайомим шляхом, яким подорожував незліченну кількість разів за цей довгий, дивовижний рік.

Сонце вже хилилось до вечора, забарвлюючи гори теплими, золотисто-рожевими тонами, — і Данило, наближаючись до знайомих воріт долини, відчував, як тепла хвиля справжнього, безмежного щастя накриває його з новою силою, попри все фізичне виснаження довгої, дванадцятиденної подорожі. Кожен знайомий силует, кожен дах, кожне дерево здавались особливо дорогоцінними після місяців небезпечної, виснажливої боротьби, що зрештою увінчалась перемогою, вартою кожної миті пожертвуваного часу.

— Вони повернулись! — гукнув хтось, і за мить долина вибухнула тим самим, оглушливим, радісним гомоном, який Данило вже чув під час кожного попереднього, важливого повернення.

Гаспар прибіг першим, тримаючи Аніку за руку, — і дівчинка, тепер уже значно старша, впевненіша за ту налякану дитину, якою була роки тому, кинулась назустріч Данилу, обіймаючи його міцно.

— Ти зробив це! — вигукнула вона. — Гонець розповів усе, — про епіцентр, про зцілення, про Верена!

Данило усміхнувся, тепло, обіймаючи її у відповідь.

— Ми зробили це, — виправив він тихо, — усі разом.

Радован, наближаючись слідом, обличчя його виказувало ту саму теплу, вистраждану гордість.

— Історичний момент, — сказав молодий учитель. — Уся долина говорила про це відтоді, як прибув гонець. Ти навіть не уявляєш, наскільки це важливо для кожного, хто тут живе.

Данило кивнув, відчуваючи, як тепла, вистраждана вдячність за цю щиру, невимушену радість наповнює груди.

Тесь і Дорн, приєднуючись до цього радісного зібрання, обмінялись міцними, чоловічими обіймами з Данилом, обличчя обох виказувало ту саму глибоку повагу.

— Ми чули, наскільки небезпечним виявився цей момент, — сказав Тесь. — Радий, що ви всі повернулись неушкодженими.

Данило кивнув, дивлячись на кожне знайоме, дороге обличчя навколо, — і, відчуваючи вагу цього неймовірного, історичного моменту повернення, знав, що жодні слова не зможуть повністю передати те, наскільки глибоко ця мить резонувала з усім, чого вони прагнули досягти за цей довгий, дивовижний рік.

Октавія, наближаючись останньою, обличчя її виказувало ту саму суміш професійної зосередженості й глибокої, особистої радості.

— Розкажи нам усе, — сказала вона. — Кожну деталь, — уся долина заслуговує почути цю історію повністю.

Данило кивнув, погоджуючись із цим справедливим проханням.

— Скличемо загальні збори, — сказав він. — Сьогодні ввечері, — і я розповім усе, від початку до кінця.

Вони провели решту дня в теплих, радісних приготуваннях, — і Данило, спостерігаючи, як долина готується до цього історичного святкування, відчував тиху вдячність за спільноту, яка чекала на їхнє повернення з такою щирою, невимушеною радістю.

Того вечора, коли вся долина зібралась на центральній площі, освітленій десятками смолоскипів і теплим світлом багать, Данило почав свою розповідь, — про подорож до епіцентру, про зустріч із Вереном, про побудову розподіленого контуру, про саме зцілення, — і зібрана спільнота слухала мовчки, зачаровано, кожне обличчя виказувало ту саму суміш благоговіння й глибокої, вистражданої гордості.

— Отже, — сказав він нарешті, завершуючи розповідь, — тисячолітня рана, яка визначала саму природу магії в цьому світі, нарешті зцілена. Верен, чия трагічна помилка спричинила цю катастрофу, нарешті знайшов спокій, якого шукав так довго.

Площа вибухнула оглушливими оплесками й радісними вигуками, — і Данило, спостерігаючи це неймовірне, щире святкування, відчував, як тепла, вистраждана гордість переповнює груди сильніше, ніж будь-коли за весь цей довгий, дивовижний рік.

Аврен, приєднуючись до нього на короткій, урочистій паузі, тихо промовив:

— Знаєш, — сказав старий магістр, — я думав про цей момент багато разів протягом усього нашого дослідження, — момент, коли ми нарешті зможемо розповісти цю історію, не боячись, що вона обірветься трагедією.

Данило кивнув, відчуваючи глибоку, теплу вдячність за цю мудру, вистраждану перспективу.

— А тепер? — спитав він.

— А тепер, — сказав Аврен, — ми можемо розповідати цю історію з гордістю, знаючи, що вона завершилась саме так, як мала завершитись, — перемогою, здобутою разом, а не поодинці.

Октавія, підходячи до Данила з тією самою офіційною, хоч і теплою серйозністю, тихо промовила:

— Я вже готую детальний звіт для Верховної Ради, — сказала вона. — Каленик та решта делегації заслуговують дізнатись про це якнайшвидше.

Данило кивнув, погоджуючись із цією важливою необхідністю.

— Надішли гінця завтра вранці, — сказав він. — Хай уся Колегія дізнається про цей історичний момент.

Гаспар, тримаючи Аніку за руку, наблизився знову, обличчя його виказувало ту саму щиру, зворушену вдячність.

— Знаєш, — сказав він, — коли ти вперше врятував мою доньку, я думав, що це найважливіше, що ти коли-небудь зробиш для нашої родини. Тепер я розумію, наскільки більшим виявився твій вплив, — не тільки на нас, а на весь світ.