Розділ 37. Десятеро

Вони зібрали десятьох учасників для першого тестового об’єднання, — Данило, Морана, Аврен, Овід, Октавія, Северина, Аскольд, Ромуальд, і двоє нових практиків, надісланих Каленіком, — і Данило, оглядаючи цю значно ширшу, ніж будь-коли раніше, групу, відчував ту саму суміш рішучості й обережного остраху перед цим неймовірним, ще не випробуваним експериментом.

Поле, де вони зібрались того ранку, здавалось особливо тихим, особливо зосередженим, — кожен учасник, попри різницю досвіду, попри різні шляхи, що привели їх до цього спільного, доленосного моменту, розумів вагу цього першого, безпрецедентного тесту. Данило, оглядаючи кожне обличчя, кожен погляд, сповнений тієї самої суміші рішучості й обережного хвилювання, відчував тиху вдячність за довіру, яку кожен із них виявляв, погоджуючись на цей ризикований, ще не досліджений експеримент.

— Почнемо повільно, — сказав Аврен, готуючись до цієї безпрецедентної спроби з тією самою науковою ретельністю. — Кожен стабілізує власний, окремий контакт, перш ніж ми спробуємо об’єднання.

Данило кивнув, заплющуючи очі, розпочинаючи ту саму, тепер уже добре знайому процедуру, — і, відчуваючи, як кожен учасник поступово приєднується до цього зростаючого, дедалі складнішого потоку, зрозумів, що масштаб цього об’єднання вимагатиме значно точнішого контролю за будь-що, з чим вони мали справу досі.

— Дев’ять контактів стабільні, — прошепотів він, коли всі, окрім нього самого, досягли необхідної готовності. — Починаємо об’єднання.

Момент злиття виявився геть іншим за будь-яку попередню спробу, — не поступове розширення двох чи п’яти свідомостей, а раптовий, майже приголомшливий потік десяти окремих розумів, що намагались знайти спільний, гармонійний ритм.

— Це… багато, — прошепотів один із нових практиків, голос його тремтів явним переляком.

— Тримайся, — сказав Данило, відчуваючи, як власна, тепер значно розширена здатність намагається стабілізувати цей неймовірний, багатовимірний потік. — Не намагайся контролювати все воднораз, — довірся процесу, довірся нам.

Поступово, хоч і напружено, десять окремих контактів почали знаходити той самий, спільний ритм, — і Данило, спостерігаючи це неймовірне, безпрецедентне об’єднання, відчув, як щось усередині нього самого відгукується на цей масштаб із дивною, несподіваною легкістю.

— Стабілізується, — сказав Аврен, голос його бринів приголомшеним подивом. — Повільніше, ніж із меншими групами, але стабілізується.

Данило кивнув, продовжуючи утримувати цей делікатний, багатовимірний баланс, — і, за кілька довгих, напружених хвилин, відчув, як десять окремих голосів нарешті знаходять той самий, гармонійний хор, подібний до того, який вони досягали з меншими групами, тільки значно потужніший, значно масштабніший.

— Працює, — прошепотів він, голос його тремтів обережною, майже недовірливою радістю.

Октавія, чий контакт долинав тепер із тієї самої, спільної точки об’єднаної свідомості, тихо промовила:

— Я відчуваю кожного з вас, — сказала вона, — не тільки як окремі присутності, а як частини єдиного, гармонійного цілого.

Морана, приєднуючись до цього спостереження, тихо додала:

— Це… прекрасно, — сказала вона. — Ніби ми всі разом складаємо одну, значно більшу мелодію, кожен зі своєю окремою, унікальною нотою.

Данило кивнув, відчуваючи, як тепла, обережна надія на успіх цього неймовірного, безпрецедентного тесту наповнює груди.

Раптом один із нових практиків, той самий, хто раніше висловив тривогу, скрикнув, голос його тремтів гострим болем.

— Щось… щось не так, — прошепотів він. — Забагато, — я не можу…

Аврен, відчуваючи цю тривожну нестабільність, різко промовив:

— Відпусти його контакт обережно, — сказав старий магістр, звертаючись до решти команди. — Не різко, — поступово, дозволяючи йому вийти без шкоди для решти об’єднання.

Данило, зосереджуючись на цьому делікатному, критично важливому завданні, обережно почав відокремлювати нестабільний контакт молодого практика від решти об’єднаної свідомості, — і, за кілька напружених секунд, відчув, як цей контакт нарешті вивільняється, залишаючи решту дев’ятьох учасників стабільними, хоч і дещо ослабленими цією несподіваною втратою.

Вони обережно завершили решту експерименту з дев’ятьма учасниками, — і, розплющуючи очі нарешті, повертаючись до звичайної, фізичної реальності, Данило побачив молодого практика, що сидів осторонь, обличчя його виказувало ту саму суміш виснаження й глибокого, приголомшеного сорому.

— Пробачте, — прошепотів він. — Я не впорався.

Данило наблизився, тихо промовив:

— Не картай себе, — сказав він. — Це був перший подібний експеримент для будь-кого з нас, включно зі мною самим. Кожен має власну межу, власний темп адаптації.

Аврен, приєднуючись до цієї важливої розмови, тихо додав:

— Це не помилка, а цінний, важливий урок, — сказав старий магістр. — Ми дізнались щось критично важливе про природу розширеного об’єднання.

— Що саме? — спитала Морана.

— Не кожен готовий до подібного масштабу однаково, — сказав Аврен. — Можливо, для фінальної спроби нам потрібні не просто десять учасників, а десять ретельно відібраних, найдосвідченіших практиків, кожен із перевіреною здатністю витримувати подібну інтенсивність.