Розділ 36. Двадцять третій

Останній периферійний вузол виявився значно потужнішим за будь-який попередній, — і Данило, наближаючись до знайомого, тепер уже майже звичного марева, відчував, як важливість цього фінального, символічного зцілення додає особливої ваги кожному кроку цієї останньої, периферійної операції.

Ранок видався ясним, теплим, — перший справжній весняний день після довгої, виснажливої зими невтомної праці, — і Данило, дивлячись на це відчутне, символічне оновлення природи навколо, дозволив собі коротку мить тихого, вдячного спостереження за тим, наскільки далеко вони просунулись відтоді, як почали цю неймовірну, дивовижну подорож майже рік тому.

— Готові? — спитав він, звертаючись до повної команди, зібраної цього разу без винятку, — кожен, хто пройшов цей довгий шлях від самого початку, хотів бути присутнім при завершенні цього важливого етапу.

Морана, Аврен, Овід, Октавія, Северина, Аскольд, Ромуальд, — кожен кивнув, обличчя кожного виказувало ту саму суміш урочистості й глибокого, вистражданого задоволення.

Данило заплющив очі, зосереджуючись на тепер уже добре знайомій процедурі активації розподіленого контакту, — і, відчуваючи, як команда об’єднується з тією самою, дедалі природнішою легкістю, спрямував це спільне зусилля до останнього, периферійного вузла.

Операція виявилась складнішою за більшість попередніх, — рана цього конкретного русла, судячи з усього, накопичувала нестабільність довше за будь-яку іншу, — але Данило, застосовуючи весь досвід, накопичений за місяці невтомної практики, відчував, як рана поступово, хоч і повільно, починає реагувати на їхнє обережне, дбайливе втручання.

За годину напруженої, зосередженої роботи вони завершили це останнє, периферійне зцілення, — і Данило, розплющуючи очі, відчуваючи глибоке, майже приголомшливе полегшення, знав, що вони щойно досягли важливого, історичного рубежу цього довгого, дивовижного шляху.

— Двадцять три, — прошепотів він. — Усі двадцять три периферійні вузли зцілені.

Галявина навколо них вибухнула тихим, стриманим, але глибоко щирим святкуванням, — Морана обіймала його міцно, сльози радості текли по її обличчю, тоді як Аврен, Октавія, кожен інший учасник цієї довгої, спільної місії обмінювались тими самими, теплими, зворушеними обіймами.

— Ми зробили це, — прошепотіла Морана. — Кожен окремий вузол, — усі зцілені.

Данило кивнув, відчуваючи, як тепла, вистраждана гордість наповнює груди, попри всю тривогу про наближене, найважливіше випробування, яке ще чекало попереду.

Овід, обмірковуючи ширші наслідки цього неймовірного досягнення, тихо промовив:

— Тепер, коли всі периферійні вузли зцілені, — сказав старий відлюдник, — можливо, варто перевірити, чи це якось впливає на сам епіцентр, чи на нашу спроможність наблизитись до нього безпечніше.

Данило кивнув, відчуваючи, як цікавість змішується з обережним, необхідним науковим підходом.

— Спробуймо, — сказав він. — Обережно, тільки спостерігаючи, не намагаючись торкнутись самого епіцентру безпосередньо.

Вони знову об’єднали свою свідомість, цього разу спрямовуючи це зусилля до тієї самої, далекої точки на карті, яку Вельд позначив як центр усієї мережі, — і Данило, відчуваючи цей обережний, дистанційний контакт, побачив щось неймовірне: тонкі, урочисто сяючі нитки, що тепер тягнулись від кожного зціленого вузла до самого епіцентру, ніби вся мережа, вперше за тисячу років, почала функціонувати як єдине, гармонійне ціле.

— Це… прекрасно, — прошепотів він, голос його тремтів від неймовірного, майже релігійного благоговіння перед цим видовищем.

Аврен, приєднуючись до цього спостереження, тихо промовив:

— Двадцять три зцілені вузли, — сказав старий магістр, — можливо, вони не просто окремі перемоги, а частини єдиного, попереднього кроку, необхідного для остаточного, повного зцілення самого епіцентру.

Данило довго обмірковував цю неймовірну, обнадійливу можливість.

— Ти думаєш, ми готуємо саму тканину світу до цього фінального, найважливішого втручання? — спитав він.

— Можливо, — сказав Аврен. — Кожне попереднє зцілення, можливо, зменшує загальний тиск, полегшує задачу, яка чекає нас у самому серці цієї давньої катастрофи.

Морана, обмірковуючи практичні наслідки цього неймовірного спостереження, тихо промовила:

— Тоді, можливо, настав час, — сказала вона. — Якщо мережа справді підготувалась, якщо кожен периферійний вузол зробив свій внесок у полегшення майбутньої задачі, — чи не варто нам розпочати підготовку до самої подорожі до епіцентру?

Данило довго думав, зважуючи власне хвилювання проти невідкладності цього наступного, найважливішого кроку.

— Так, — сказав він нарешті. — Час підготуватись остаточно.

Октавія, обмірковуючи логістичні аспекти цієї найамбітнішої подорожі, тихо додала:

— Нам знадобиться значно ширша команда, ніж будь-коли раніше, — сказала вона. — Не тільки найдосвідченіші практики, а й підтримка, — медична, логістична, здатна забезпечити нашу безпеку протягом усього цього критично важливого періоду.

Данило кивнув, погоджуючись із цією необхідною, ретельною підготовкою.