Розділ 33. Слухання про майбутнє світу

Октавія повернулась зі столиці на початку третього тижня, обличчя її виказувало ту саму суміш виснаження й стриманого, обережного оптимізму, — і Данило, зустрічаючи її особисто біля воріт долини, миттю зрозумів, що зустріч із Верховною Радою виявилась значно складнішою за будь-яке попереднє слухання.

Він спостерігав, як вона наближається тим самим втомленим, але рішучим кроком, яким поверталась би з будь-якої іншої критично важливої, виснажливої подорожі, — і, дивлячись на неї, думав про те, наскільки різними стали виклики цього довгого шляху відтоді, як вони боролись проти Валдрена й Кресвела, — тепер не одна людина, не одна змова, а сама структура влади, її обережна, методична бюрократія, яка могла виявитись значно повільнішим, значно виснажливішим супротивником за будь-якого одноосібного ворога.

— Розкажи все, — сказав він, коли вони зібрались у бібліотеці для термінового звіту.

Октавія довго думала, підбираючи слова для опису щойно пережитого, надзвичайно напруженого досвіду.

— Спершу скептицизм, — сказала вона. — Масштаб того, про що я розповідала, — двадцять три вузли, можлива катастрофа, здатна перевершити навіть Розкол, — здавався занадто неймовірним для миттєвого прийняття.

Аврен, слухаючи це, тихо спитав:

— Як вони зрештою відреагували? — спитав старий магістр.

— Розділено, — визнала Октавія чесно. — Частина магістрів визнала терміновість, важливість нашої місії. Інша частина, — особливо старші, консервативніші члени Ради, — вважає, що ми перебільшуємо загрозу, можливо, навіть навмисно, заради власного політичного впливу.

Данило відчув, як тривога загострюється всередині нього, — новий, політичний вимір виклику, з яким вони досі не мали справи безпосередньо.

— Що конкретно вони пропонують? — спитав він.

— Формальне розслідування, — сказала Октавія. — Делегація незалежних експертів, здатних перевірити наші твердження особисто, перш ніж Рада ухвалить будь-яке офіційне рішення про підтримку чи ресурси.

Морана, обмірковуючи цю практичну, хоч і затримуючу пропозицію, тихо промовила:

— Це розумна, обачна вимога, — сказала вона, — хай якою розчаровуючою вона не здавалась би, зважаючи на терміновість нашої місії.

Данило кивнув, погоджуючись із цією тверезою оцінкою.

— Коли прибуде ця делегація? — спитав він.

— За два тижні, — сказала Октавія. — П’ятеро найдосвідченіших теоретиків Колегії, включно з тим самим магістром, який особисто досліджував наш артефакт під час Кресвелового слухання.

Данило кивнув, згадуючи ту саму, важливу подію з минулого року, — науковий скептицизм, здатний або стати найпотужнішим союзником, або найзапеклішим супротивником, залежно від якості доказів, які вони зможуть представити.

— Тоді нам треба підготуватись ретельно, — сказав він. — Кожен доказ, кожна демонстрація, кожне пояснення повинні бути бездоганними, здатними витримати найприскіпливіший науковий аналіз.

Аврен, обмірковуючи цю невідкладну підготовку, тихо додав:

— Можливо, варто продемонструвати саму техніку особисто, — сказав він, — дозволяючи делегатам відчути розподілений контакт власноруч, так само, як ми зробили це з Севериною.

Данило кивнув, вдячний за цю продуману, потенційно переконливу пропозицію.

— Ризиковано, — визнав він, — але, підозрюю, значно переконливіше за будь-яку словесну демонстрацію.

Октавія, обмірковуючи ширші наслідки цього наближеного слухання, тихо промовила:

— Якщо Рада погодиться підтримати нашу місію офіційно, — сказала вона, — це відкриє доступ до значно ширших ресурсів, — фінансування, додаткові практики, можливо, навіть офіційний статус для нашої мережі, здатний прискорити систематичну роботу значно швидше за наші нинішні, обмежені можливості.

Данило кивнув, відчуваючи, як тиха, обережна надія на цю потенційну підтримку додається до всього іншого, вже й так значного тягаря їхньої довгої, амбітної місії.

— А якщо вони відмовляться? — спитав він тихо.

Октавія довго думала, обличчя її виказувало ту саму важку, чесну невизначеність.

— Тоді продовжимо власними силами, — сказала вона, — так само, як робили досі, — повільніше, можливо, з більшим ризиком, але не зупиняючись, незалежно від офіційного визнання чи його відсутності.

Данило кивнув, відчуваючи, як тверда, непохитна рішучість цих слів резонує з тим самим принципом, який керував кожним попереднім кроком цієї довгої, дивовижної боротьби.

— Тоді підготуймось до обох сценаріїв, — сказав він, — сподіваючись на краще, готуючись до можливості, що доведеться продовжувати самотужки.

Северина, приєднуючись до цієї важливої стратегічної наради, тихо промовила:

— Я готова свідчити перед делегацією особисто, — сказала вона. — Мій науковий досвід, моя початкова скептична позиція, здатна виявитись переконливою для інших теоретиків, які, можливо, поділяють ту саму, обережну наукову підозрілість, яку я мала спочатку.

Данило кивнув, вдячний за цю цінну, стратегічну пропозицію.