Розділ 32. Мережа розкривається

Наступні кілька тижнів минули в тому самому, невтомному, але дедалі впевненішому ритмі систематичної роботи, — Данило, тепер розуміючи природу власної трансформації значно краще, підходив до кожної нової спроби зцілення з тією самою методичною ретельністю, поєднаною з новою, глибшою довірою до процесу, який колись здавався тільки загрозою.

Долина школи, тепер значно ширша за скромний прихисток минулих років, продовжувала жити своїм новим, значно активнішим ритмом, — кожен тиждень приносив звістку про черговий успіх, чергове зцілення, чергового союзника, приєднаного до цієї дедалі масштабнішої, дедалі важливішої місії. Радован, Гаспар, кожен постійний мешканець долини навчився розпізнавати той самий, особливий вираз обличчя Данила й решти команди, коли вони поверталися з чергової успішної операції, — суміш виснаження й тихої, вистражданої гордості, яка стала звичним, майже щотижневим ритуалом цього нового, дивовижного етапу їхньої довгої боротьби.

Вони зцілили п’ятий вузол на початку другого тижня, — невелике, відносно стабільне русло на південному кордоні регіону, — і Данило, спостерігаючи, як тепер уже звична техніка розподіленого зцілення спрацьовує з тією самою, дедалі більшою легкістю, відчував тиху гордість за прогрес, якого вони досягли разом.

— Швидше, ніж будь-коли, — сказав Аврен, коли вони завершили цю успішну операцію. — Ми стаємо дедалі ефективнішими з кожною новою спробою.

Данило кивнув, погоджуючись із цим обнадійливим спостереженням.

— Практика, — сказав він, — і, підозрюю, поступова адаптація моєї власної, розширюваної здатності до цього процесу.

Вони зцілили шостий, а тоді сьомий вузол протягом наступного тижня, — кожна операція давалась дедалі легше, дедалі швидше, і Данило, помічаючи цей прогрес, відчував, як тепла, пульсуюча енергія всередині нього поступово стабілізується в новому, значно спокійнішому ритмі, точно так, як передбачали Аврен і Овід під час їхнього історичного експерименту.

Вельд, координуючи цю систематичну роботу з тією самою картографічною ретельністю, яку виявляв би до будь-якого іншого важливого завдання, одного вечора зібрав усю команду в бібліотеці, обличчя його виказувало ту саму, гостру, зосереджену зацікавленість.

— Мені треба показати вам дещо, — сказав він, розгортаючи ретельно оновлену карту регіону, тепер позначену сімома успішно зціленими вузлами разом із рештою, ще не досліджених локацій.

Данило наблизився, вивчаючи карту з тією самою уважністю, яку виявляв би до будь-якого іншого важливого документа.

— Що саме ти хочеш показати? — спитав він.

— Візерунок, — сказав Вельд. — Дивіться уважно на розташування кожного відомого вузла, включно з тими, що ще не досліджені.

Данило довго вивчав карту, — і, придивившись уважніше, помітив те, чого не бачив раніше: усі позначені точки, попри розкиданість по всьому континенту, здавалось, утворювали складний, але виразний геометричний візерунок, кожна лінія якого поступово сходилась до однієї, конкретної точки в центрі.

— Вони всі… пов’язані, — прошепотів він.

— Саме так, — підтвердив Вельд. — Я перевірив розрахунки кілька разів, — кожен відомий вузол, кожна пошкоджена ділянка тканини світу, здається, є частиною єдиної, значно масштабнішої структури, — і центр цієї структури припадає на одну конкретну локацію.

Октавія, приєднуючись до цього важливого відкриття, тихо спитала:

— Де саме цей центр? — спитала вона.

Вельд показав на конкретну точку на карті, — гірський масив, значно далі на північ за будь-яке з відомих їм відділень ордену, регіон, який жоден із чотирьох архівів не позначав як особливо значущий.

Овід, вивчаючи цю позначену локацію з тією самою зосередженою задумливістю, раптом випростався, обличчя його виказувало гостре, тривожне впізнавання.

— Я чув про це місце, — сказав він тихо. — У найдавніших, найпошкодженіших фрагментах текстів, — легенда про місце, де, за переказами, сам Верен здійснив свою катастрофічну спробу тисячу років тому.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — приголомшливе, доленосне одкровення, здатне змінити саме розуміння масштабу їхньої довгої, ще не завершеної місії.

— Епіцентр самого Розколу, — прошепотів він.

Аврен, обмірковуючи цю неймовірну, критично важливу знахідку, тихо додав:

— Якщо це правда, — сказав старий магістр, — тоді кожен вузол, який ми зцілили досі, — тільки периферія значно масштабнішої, значно давнішої рани, — і справжнє, остаточне зцілення вимагатиме прямого втручання в сам епіцентр.

Данило довго обмірковував вагу цього неймовірного, приголомшливого відкриття, — новий, значно масштабніший виклик, ніж будь-що, з чим вони стикались досі.

— Наскільки небезпечним може виявитись цей центральний вузол? — спитав він.

Овід довго думав, обличчя його виказувало ту саму важку, тривожну задумливість.

— Значно небезпечнішим, — визнав він, — за будь-що, з чим ми мали справу досі. Якщо це справді місце, де Верен здійснив свою катастрофічну спробу, — енергія, зосереджена там, може виявитись у сотні разів інтенсивнішою за будь-яке периферійне русло.

Морана, слухаючи цю тривожну оцінку, тихо промовила: