Розділ 26. Втручання

Данило відчув, як абстрактний простір розгортається навколо нього швидше, значно швидше, ніж будь-коли раніше, — і, розуміючи, що щойно посилений внутрішній рубець справді прискорює цей процес, скористався цією несподіваною перевагою, спрямовуючи об’єднаний контакт команди прямісінько до серця вузла, де четверо молодих фанатиків уже розпочали свою небезпечну, погано підготовлену спробу.

Швидкість цього переходу вразила його, — там, де попередні спроби вимагали хвилин обережного, поступового занурення, цього разу простір розкрився майже миттєво, ніби сама тканина реальності відгукувалась на його щойно посилений зв’язок із тим самим, глибинним розумінням, яке він здобув під час першого зцілення. Він відчував Морану, Аврена, Северину, Аскольда поруч, кожен приєднаний до цього стрімкого, безпрецедентного занурення з тією самою довірливою готовністю, яка супроводжувала кожне попереднє випробування їхньої довгої, спільної боротьби.

Він побачив їх миттю, — чотири окремі, нестабільні контакти, кожен тремтливий, недосвідчений, позбавлений тієї самої дисципліни, того самого контролю, які відрізняли справжніх майстрів цього небезпечного мистецтва.

— Зупиніться! — гукнув він, голос його бринів крізь цей дивний, позбавлений звичних фізичних законів простір.

Наймолодший із чотирьох, юнак, чиє обличчя виказувало ту саму суміш переляку й фанатичної рішучості, різко обернувся, тремтливий контакт його небезпечно захитався від несподіваного переривання концентрації.

— Хто ви? — вигукнув він.

— Ті, хто намагається врятувати вас від катастрофічної помилки, — сказала Морана, приєднуючись до цього термінового втручання.

Найстарший із четвірки, той самий, хто вигукував ритуальні слова, обернувся, обличчя його виказувало ту саму холодну, непохитну зневагу.

— Зрадники, — прошипів він. — Ви не зупините нас.

Данило відчув, як він намагається посилити власний контакт, ігноруючи щойно виявлену нестабільність, — і, застосовуючи те саме, тепер значно швидше активоване чуття свого посиленого рубця, зрозумів, що має діяти негайно, перш ніж ситуація стане непоправною.

— Аврене, Северино, — сказав він швидко, — приєднуйтесь до буферної техніки, — тієї самої, яку ми розробили в Криничах, тільки застосованої тепер до їхнього контакту, а не до самого русла.

Аврен і Северина миттю зрозуміли задум, — і, синхронізуючи власні зусилля з тією самою методичною ретельністю, почали вибудовувати гнучкий, пружний бар’єр навколо нестабільної, небезпечної спроби четвірки, — не намагаючись зупинити їх напряму, а поглинаючи хаотичну, непередбачувану енергію їхнього недосвідченого контакту.

Найстарший фанатик, відчувши цей несподіваний, стримувальний вплив, скрикнув, обличчя його виказувало неприховану лють.

— Що ви робите?! — закричав він.

— Рятуємо вас, — сказав Данило твердо, — від наслідків, які ви навіть не усвідомлюєте повністю.

Він відчув, як буферна конструкція поступово стабілізує їхній хаотичний, небезпечний контакт, — і, скориставшись цим щойно здобутим контролем, спробував щось нове, ще не випробуване: спрямувати частину власного, посиленого розуміння безпосередньо в їхню свідомість, показуючи, демонструючи, а не просто пояснюючи словами, наскільки катастрофічною могла виявитись їхня необережна спроба.

Наймолодший юнак, відчувши це раптове, майже приголомшливе одкровення, скрикнув, голос його тремтів жахом щойно усвідомленої небезпеки.

— Я… я не розумів, — прошепотів він. — Я не бачив цього раніше, — наскільки нестабільним, наскільки небезпечним був наш підхід.

Данило кивнув, продовжуючи утримувати цей делікатний, критично важливий баланс.

— Тепер бачиш, — сказав він. — Будь ласка, — дозволь нам допомогти вам відступити безпечно, перш ніж хтось постраждає.

Двоє молодших послідовників, приголомшені щойно пережитим одкровенням, кивнули, поступово розриваючи власні, тепер значно стабільніші контакти, — але найстарший, той самий фанатик, чия переконаність здавалась незламною, продовжував опір, обличчя його виказувало ту саму, дедалі відчайдушнішу рішучість.

— Ні! — закричав він. — Я не дозволю зупинити нас так близько до успіху!

Він спробував прорватись крізь буферний бар’єр силою, — і Данило, відчуваючи цю раптову, небезпечну ескалацію, зрозумів, що словесне переконання щойно вичерпало свою корисність.

— Аскольде, — сказав він швидко, — допоможи мені стабілізувати його контакт безпосередньо, — так само, як ми зробили це з тобою тієї першої ночі.

Аскольд кивнув, приєднуючись до цього ризикованого, але необхідного втручання, — і Данило, відчуваючи, як їхні об’єднані зусилля поступово переборюють відчайдушний, панічний опір цього останнього фанатика, знав, що результат наступних кількох секунд визначить, чи вдасться завершити цю критичну місію без катастрофічних наслідків.

Поступово, хоч і болісно повільно, контакт найстаршого фанатика почав стабілізуватись, — і Данило, відчуваючи, як напруга цього критичного моменту нарешті починає спадати, дозволив собі коротку, виснажену мить обережного полегшення.

— Готово, — прошепотів він. — Ми зупинили це.

Вони обережно розірвали весь щойно встановлений контакт, повертаючись до фізичної реальності, — і Данило, розплющуючи очі, побачив, що вони справді стоять на тому самому руслі, тепер значно спокійнішому, ніж кілька хвилин тому, оточені чотирма приголомшеними, тепер значно менш переконаними в своїй правоті фанатиками.