Розділ 25. Нетерплячі

Освальд прибув до табору посеред ночі, кінь його важко дихав від виснажливої, поспішної їзди, — і Данило, прокинувшись від тривожного гомону, миттю зрозумів, що сталось щось критично важливе.

Він вискочив із намету, серце його калатало важко, — і, побачивши напівпритомного від виснаження вершника, оточеного стривоженими членами команди, відчув, як звична, вже знайома тривога цього довгого, небезпечного шляху повертається з новою, гострою силою. Місяць, майже повний, висів низько над горами, освітлюючи табір тим самим примарним, зловісним світлом, яке завжди супроводжувало найважчі, найкритичніші моменти цієї боротьби.

— Проблема, — сказав Освальд, важко дихаючи, зіскакуючи з коня. — Серйозна проблема.

Аскольд, впізнаючи давнього друга, наблизився швидко, обличчя його виказувало ту саму гостру тривогу.

— Що сталось? — спитав він.

— Кілька молодших послідовників Ромуальда, — сказав Освальд, — Верен, Тадеуш, ще двоє, — вони втратили терпіння, чекаючи на рішення магістра. Я почув, як вони плели змову діяти самостійно, цієї самої ночі, не чекаючи на його благословення.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — найгірший можливий сценарій, який вони сподівались уникнути.

— Вони знають, як провести ритуал самостійно? — спитав він.

— Часткові знання, — сказав Освальд. — Достатні, щоб спробувати, недостатні, щоб зробити це безпечно. Вони вивчали фрагменти теорії роками, готуючись бути готовими, коли настане слушний момент.

Аврен, приєднуючись до цієї термінової наради, обличчя його виказувало ту саму глибоку тривогу.

— Це значно небезпечніше за навіть Ромуальдову власну спробу, — сказав старий магістр. — Недосвідчені, нетерплячі практики, що намагаються повторити настільки складну, ризиковану дію, — катастрофа майже неминуча.

Данило кивнув, відчуваючи, як тягар цього нового, невідкладного виклику лягає на плечі важче за будь-яке попереднє випробування цього довгого дня.

— Коли вони плекають діяти? — спитав він.

— Цієї ночі, — сказав Освальд. — Можливо, вже за кілька годин.

Морана, обмірковуючи цю жахливу терміновість, тихо промовила:

— Нам треба діяти негайно, — сказала вона. — Немає часу на подальші переговори, подальше очікування Ромуальдового рішення.

Данило кивнув, розум його вже гарячково розробляв контури термінового, ризикованого плану.

— Северино, — сказав він, звертаючись до жінки, що щойно приєдналась до цієї гарячкової наради, — чи можеш ти провести нас до русла найшвидшим можливим шляхом?

— Можу, — підтвердила Северина, — хоча дорога вночі, гірською місцевістю, небезпечна сама по собі.

— Небезпека, яку ми маємо прийняти, — сказав Данило твердо. — Аскольде, збери решту нашої команди, — кожен, хто здатен приєднатись до термінового розподіленого контакту, має бути готовий за лічені хвилини.

Вони зібрались швидко, — і Данило, перевіряючи спорядження з тією самою гарячковою ретельністю, яку виявляв би перед будь-якою іншою критично важливою місією, відчував, як тривога змішується з холодною, вивіреною рішучістю зустріти цей несподіваний, найнебезпечніший виклик.

Аврен, готуючись до термінової подорожі, тихо промовив, звертаючись до Данила:

— Твій внутрішній рубець, — сказав старий магістр, — та зміна, яку ми виявили після першого зцілення, — ти відчуваєш якісь зміни в її стані зараз, під тиском цієї нової, невідкладної кризи?

Данило довго прислухався до себе, застосовуючи те саме внутрішнє чуття.

— Активніший, — визнав він. — Значно активніший, ніж будь-коли відтоді.

Аврен кивнув, обличчя його виказувало ту саму зважену, наукову задумливість.

— Можливо, це виявиться корисним, — сказав він, — або, можливо, небезпечним, зважаючи на невідому природу цієї зміни. Будь обережний, Даниле, — не дозволяй терміновості ситуації змусити тебе діяти необачно.

Данило кивнув, приймаючи це важливе застереження, — хоча десь глибоко всередині нього тривожна думка вже почала визрівати: можливо, саме ця незвичайна, ще не до кінця зрозуміла зміна могла виявитись критично важливою перевагою в наступні кілька годин, коли швидкість і точність реакції означатимуть різницю між успіхом і катастрофою.

Морана, помітивши задумливий вираз на його обличчі, тихо спитала:

— Про що думаєш? — спитала вона.

— Про те, що, можливо, ця зміна сталась не випадково, — сказав Данило повільно. — Можливо, вона готує мене саме до подібного моменту, — коли звичайні методи виявляться недостатніми, а щось глибше, швидше зможе врятувати ситуацію.

Морана довго дивилась на нього, обличчя її виказувало ту саму суміш тривоги й обережної надії.

— Тільки будь обережний, — сказала вона. — Хай яка потужна ця нова здатність, — вона теж має свої межі, свої ризики.

Данило кивнув, приймаючи цю важливу, необхідну пересторогу, — і вони вирушили в дорогу тим самим швидким, але настільки обережним, наскільки дозволяла нічна темрява, темпом, яким вирушали б назустріч будь-якій іншій критично небезпечній, доленосній місії.