Розділ 6. Ширша мережа

Тесь і Дорн вирушили на світанку третього дня, — тим самим обережним, вивченим кроком, яким вирушали б назустріч будь-якій іншій критично небезпечній розвідувальній місії, — і Данило, спостерігаючи, як двоє найдосвідченіших польових оперативників школи зникають за обрієм, відчував, як тривога змішується з тихою, вистражданою вірою в їхню майстерність.

Він провів попередні два дні, готуючи їх до цієї місії з тією самою ретельністю, з якою готувався б до будь-якого іншого критично важливого випробування, — детальні карти, підготовлені Вельдом, коротка, але ефективна практика буферної техніки на випадок зустрічі з нестабільним руслом, і, найважливіше, чітка домовленість про терміни повернення, здатна попередити про можливу небезпеку задовго до того, як вона стане непоправною. Морана обійняла обох на прощання тим самим теплим, підбадьорливим жестом, який супроводжував кожне попереднє, ризиковане випробування цього довгого шляху.

Дорога до позначеного Вельдом гірського масиву забрала три дні, — і Тесь, наближаючись нарешті до підніжжя перших, стрімких схилів, відчув те саме, знайоме напруження, яке завжди супроводжувало наближення до чогось справді важливого, справді небезпечного.

— Відчуваєш щось? — спитав Дорн тихо, зупиняючи коня поруч.

Тесь довго стояв мовчки, застосовуючи те саме чуття, яке відточив за роки практики розпізнавання найтонших слідів і небезпек.

— Тиша, — сказав він нарешті. — Занадто повна тиша, як для гірської місцевості цієї пори року. Жодних птахів, жодних дрібних тварин, — ніби щось відлякало все живе звідси.

Дорн кивнув, обличчя його виказувало ту саму професійну, вивірену тривогу.

— Продовжимо пішки, — сказав він. — Коні тільки привернуть зайву увагу на такій відкритій, кам’янистій території.

Вони прив’язали коней у прихованій, лісистій балці неподалік, а тоді рушили далі пішки, тим самим обережним, майже безшумним кроком, яким рухались би через будь-яку іншу небезпечну, ворожу територію.

Тесь ішов попереду, вивчаючи кожен слід, кожну ознаку можливої присутності на кам’янистій, важкопрохідній стежці, — і за годину повільного, обережного просування зупинився різко, піднімаючи руку, сигналізуючи Дорну про необхідність зупинки.

— Що там? — прошепотів Дорн, наближаючись обережно.

Тесь довго вдивлявся вперед, у щілину між двома величезними скелями, — і побачив те, чого сподівався не побачити настільки швидко: невеликий, ретельно замаскований вхід до печери, охоронюваний двома вояками, чиє вбрання не належало жодній відомій йому регіональній силі.

— Охорона, — прошепотів він. — Двоє, можливо, більше всередині.

Дорн, придивляючись уважніше, довго вивчав деталі їхнього спорядження, — і, за мить, обличчя його виказало те саме, тривожне впізнавання.

— Символи на їхньому одязі, — прошепотів він. — Той самий тип позначення, який Овід знайшов на дубі, тільки вишитий, а не вирізьблений.

Тесь кивнув, відчуваючи, як підтвердження цього зв’язку робить загрозу ще реальнішою, ще конкретнішою.

— Треба наблизитись обережніше, — сказав він, — спробувати почути, про що вони говорять, перш ніж вирішувати про подальші дії.

Вони посунулись повільно, крок за кроком, тим самим методичним, безшумним рухом, яким наближались би до будь-якої іншої критично небезпечної цілі, — і за кілька хвилин опинились достатньо близько, щоб чути уривки приглушеної розмови вартових.

— …ще три дні до повного місяця, — говорив один із них. — Магістр каже, що тоді умови будуть найсприятливішими.

— А якщо третій прояв не з’явиться вчасно? — спитав другий.

— З’явиться, — сказав перший вояк упевнено. — Магістр ніколи не помиляється в подібних розрахунках. Він вивчав це питання все своє життя, як і його попередники до нього.

Тесь і Дорн обмінялись тривожними поглядами, — конкретне, беззаперечне підтвердження активної, ретельно спланованої підготовки до якоїсь критично важливої події, прив’язаної до конкретної дати.

Раптом один із вартових, ніби відчувши щось незвичне, різко обернувся, дивлячись прямо в бік, де ховались Тесь і Дорн.

— Хтось тут є, — сказав він тихо, рука його миттю потягнулась до прихованої зброї.

Тесь завмер, серце його калатало важко, — і, відчуваючи, як небезпека наростає з кожною секундою, обмінявся швидким, мовчазним поглядом із Дорном, обидва готові до негайного, безшумного відступу.

Він відчував, як власне серце гупає в грудях так гучно, що здавалось, вартові неодмінно почують цей звук, — і, застосовуючи всю дисципліну, набуту за роки практики найнебезпечніших розвідувальних місій, змусив себе дихати повільно, беззвучно, кожен м’яз тіла напружений у готовності до миттєвої, безшумної втечі, якщо ситуація раптово погіршиться.

Другий вартовий, приєднуючись до першого, довго вдивлявся в темряву, — і Тесь, застосовуючи ту саму техніку приховування власного сліду, яку відточив за роки практики, повільно, обережно почав відступати, тягнучи Дорна за собою тим самим безшумним рухом.

— Може, тварина, — сказав нарешті перший вартовий, хоча голос його лишався напруженим, недовірливим. — Перевір периметр про всяк випадок.