Розділ 5. Вельдові архіви

Бібліотека була переповнена, коли Данило нарешті скликав повну нараду того вечора, — Октавія, Аврен, Сельд, Вельд, Тесь, Дорн, кожен, чий досвід міг виявитись критично важливим для розуміння щойно виявленої загрози, зібрався навколо великого стола, заваленого картами, документами й тепер ретельно скопійованим символом, знайденим біля старого дуба.

Свічки горіли яскраво в кожному кутку зали, освітлюючи стурбовані, зосереджені обличчя союзників, чия довга, спільна боротьба за минулий рік навчила кожного розпізнавати вагу подібних, термінових зібрань. Данило, оглядаючи присутніх, відчував теплу, хоч і тривожну вдячність за те, наскільки швидко, наскільки повністю кожен із них відгукнувся на його заклик, — доказ того, наскільки міцною, наскільки надійною виявилась мережа довіри, яку вони так дбайливо будували протягом усього минулого, небезпечного року.

— Дякую, що прийшли так швидко, — сказав Данило, звертаючись до зібраних. — Те, що ми виявили в Криничах, підтверджує найгірші з наших побоювань.

Він переказав усе, чого дізнались, — нестабільне русло, постраждалих дітей, буферну техніку, розроблену для тимчасового стримування загрози, і, найголовніше, ретельно вирізьблений символ, що свідчив про свідому, довготривалу підготовку.

Аврен, вивчаючи скопійований символ із тією самою науковою ретельністю, яку виявляв би до будь-якого іншого важливого артефакту, довго мовчав, а тоді, повільно, підвів очі.

— Я бачив цей символ раніше, — сказав старий магістр. — Не точно такий самий, але дуже подібний, — у фрагменті тексту, який ми з Октавією досліджували ще торік, готуючись до слухання про Розкол.

Октавія, слухаючи це, обличчя її виказало те саме гостре, професійне зацікавлення.

— Ти впевнений? — спитала вона. — Ми переглянули стільки документів того місяця.

— Впевнений, — сказав Аврен. — Дай мені хвилину, і я знайду точний фрагмент.

Він підвівся, підходячи до полиці, де зберігались найдавніші, найретельніше каталогізовані документи їхньої архівної колекції, — і за кілька хвилин повернувся, тримаючи потертий, ретельно збережений сувій.

— Ось, — сказав він, розгортаючи документ обережно. — Цей фрагмент ми не встигли повністю розшифрувати минулого разу, — надто пошкоджений, надто фрагментарний для впевненого перекладу. Але символ, — він показав на край сувою, — той самий, чи майже той самий.

Данило наблизився, вивчаючи обидва символи поруч, — і, попри незначні відмінності в деталях, розпізнав ту саму базову структуру: три елементи, поєднані певним, специфічним чином.

— Що написано в тексті? — спитав він.

Аврен довго вивчав пошкоджений документ, застосовуючи те саме ретельне, методичне розшифрування, яке відточив за десятиліття наукової практики.

— Фрагментарно, — визнав він. — Але є одне слово, повторюване кілька разів, — назва, яку ми тоді не змогли ідентифікувати як щось конкретне: “Спадкоємці”.

Овід, слухаючи це, раптом випростався, обличчя його виказувало гостре, тривожне впізнавання.

— Спадкоємці Першопричини, — прошепотів він.

Зала завмерла в напруженій тиші, — і Данило, дивлячись на Овода, відчув, як серце калатає важче від передчуття важливого одкровення.

— Ти чув про них раніше? — спитав він.

— Тільки одну згадку, — сказав Овід, — багато років тому, у розмові зі старим, тепер уже покійним колегою, який також досліджував фрагменти давнього знання. Він казав про легенду, — можливо, тільки легенду, — про орден, заснований невдовзі після самого Розколу, людьми, які вважали себе законними спадкоємцями права завершити те, що почав Верен.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — перше, конкретне ім’я організації, здатної перетворити абстрактну загрозу на щось значно реальніше.

— Ти знаєш більше про них? — спитав він.

— Небагато, — визнав Овід. — Легенда стверджувала, що вони діють у глибокій таємниці, передаючи знання лише обраним, ретельно перевіреним послідовникам, з покоління в покоління, чекаючи на момент, коли умови виявляться сприятливими для завершення справи Верена.

Сельд, обмірковуючи це одкровення з тією самою професійною ретельністю дізнавача, тихо промовив:

— Якщо це правда, — сказав він, — і якщо вони справді існують сьогодні, активні, готові діяти, — нам треба зрозуміти їхню структуру, їхніх лідерів, їхні методи вербування.

Данило кивнув, погоджуючись із цією практичною необхідністю.

— Вельде, — сказав він, звертаючись до картографа, — чи можеш ти перевірити, чи існують якісь географічні патерни серед відомих нам аномалій, — можливо, вказівка на центр їхньої діяльності?

Вельд кивнув, дістаючи власні, ретельно підготовлені карти.

— Уже почав, — сказав він. — Три відомі нам русла, разом із тим, що показав Овід, утворюють приблизний трикутник, — центр якого припадає на регіон, який я раніше не вважав особливо значущим.

— Який регіон? — спитала Октавія.

— Гірський масив на південному сході, — сказав Вельд, показуючи на карті. — Малозаселений, важкодоступний, — саме такий тип місцевості, яку обрала б організація, що прагне повної секретності протягом століть.