9.1

Темі

Односторонньо розірваний контакт вдарив по мені з такою силою, що я ледве втрималась на ногах. Чи знав батько що робить? Чи діяв він свідомо, чи на емоціях не подумав про наслідки? Адже він не міг не знати, чим загрожує таке розривання зв'язку. 

Я вчепилась руками в Чашу, намагаючись впоратися із болем, який зараз прошивав моє тіло мов блискавкою, не даючи нормально вдихнути. Зараз це має минутися, ще мить. Вдих. Я постаралась вдихнути повітря хоч трохи повільніше і контрольованіше, попри те що тіло моє, здається, все тряслося як листок пущений по вітру у вільний політ. Видих. Добре, Темі, ти даєш собі ради. Зробивши ще кілька вдихів та видихів, я повільно розплющила очі, помічаючи що відчуття болю і слабкості в тілі теж відходять на задній план.

Сестра Катрісс стояла збоку від мене і уважно вдивлялася в моє обличчя.

— Ти в порядку, Богине? — вона спитала це таким рівним і спокійним тоном, що було зрозуміло: відповідь вона й так уже бачить.

— Майже в нормі, — я все ще спиралася на Чашу, але вже не шукала в ній єдиної опори, здатної втримати мене від падіння.

— Щось відповіли? 

Краще б нічого. Я подумала про те, як буду переказувати жриці мою розмову з батьком. Адже по суті, він сказав мені, щоб я кинула їх напризволяще. І що Пантеон не планує витрачати свої сили на поповнення джерел. Я не розуміла, що відбувається: чи то з батьком, чи то з системою Сфери. Можливо, так було завжди, просто я не помічала цього через свою недосвідченість?

Але ж так не має бути. Якщо світ прив'язується до Сфери, він має і живитися Сферою. А не Сфера живитися світами...

Я на мить затнулася у власних думках. Невже? Що як це дійсно правда і Сфера поглинає з інших світів енергію, підтримуючи цим власну велич? Але тоді виходить, що Пантеон бреше своїм жрицям, бреше простим смертним, які моляться до них у надії на підтримку. Виходить, що Дванадцятьом потрібна лише сила світів? Енергія жриць та жерців, яких вони самі ж і нагороджують частинкою божественної сили?.. Для чого? Аби її генерувалося все більше і більше?

Від цих запитань і відчуття, що у моїх здогадках присутнє зерно істини, у мене всередині ніби утворилася порожнеча. Здавалося, тепер і сама Сфера схожа на суцільний обман, ілюзію чи чиюсь хвору фантазію. Але ж ось я — частина цієї Сфери. Прибула в Цилісею гасити зірки, відбирати надії і топити кораблі... 

Я гірко всміхнулась і хитнула головою. Ні. Не час для цього. Зараз я маю бути зібраною і допомогти Цилісеї як зможу.

— Я заповню ваше джерело своєю силою зараз і... постараюся домовитись із кимось із Пантеону, аби найближчим часом на Цилісею звернули увагу.

Жриця спокійно кивнула, залишаючись стояти на місці. Я ж торкнулась країв чаші пальцями і почала поступово вливати свою силу в джерело, наповнюючи його по самі вінця.

Чаша справді поглинала енергію як навіжена і була схожа на пса, якого місяць не годували, а тоді кинули свіже м'ясо. Нарешті покінчивши із наповненням джерела, я відчула, що у мене самої енергії майже не залишилося. Проте я вперто стояла на ногах, сподіваючись, що за мить мені стане легше і я можу піти відновлюватися у свої печери.

— Дякую, Богине, — жриця вклонилася мені і надзвичайно доречно запропонувала: — Лишишся на ніч у храмі?

Я кивнула, погоджуючись, а жриця підставила мені лікоть, мовчки пропонуючи спертись на неї, і повела до храмових кімнат.

Ледве пересуваючи ноги, я дісталась до бажаного ліжка. Що ж, я виснажена, але це того вартувало. Принаймні, на кілька тижнів жриці матимуть спокій і не виснажуватимуть свої магічні канали.

Більше жодних думок розвинути не вдалося, бо мене, нарешті поглинув сон.