3.1

Важке мовчання огорнуло нас, вклавшись на плечі кам'яним покривалом. Денні світила вже наближалися до точки перетину, а отже, вони невдовзі перетворяться на нічні.

Не знаю, про що зараз думав Релторен, але я раз за разом прокручувала в голові завдання з сувою і намагалась зрозуміти, як я маю пройти його так, аби не зраджувати ні себе, ні Сферу і залишитися при цьому живою...

— Що мені робити, брате? — я перевела погляд на Релторена в надії, що він підкаже мені, як обійти магію і скласти іспит, не зраджуючи власної природи. Хто, як не Бог брехунів і злодіїв, має знайти вихід?

— Складати іспит, — промовив він серйозно, обернувшись до мене. Його руде волосся в світлі перетину світил видавалось особливо яскравим. Всміхнувшись, він додав: — Інших варіантів ніби як не існує.

Я відсунула напівпрозору тканину флавіуму із зап'ястка і глянула на мітку. Вона огорнула мою руку, ніби стрічка, підсвічуючись з-під шкіри... А відчувалася важким ланцюгом.

— Темі, наш батько — Бог руйнування. Ти знаєш його природу і його характер. Він і так із скрипом терпить у Пантеоні маму, бабусю та тітку Ларайненн із їхніми м'якими спрямованостями. Хоча про тітку це доволі спірне твердження, враховуючи, що вона Богиня каміння та скель, — Релторен весело гмикнув. — Але всім нам відомо, що вона скоріше витягне скелю з-під землі, аби захистити тих, хто борониться, ніж закидає камінням ворогів. — Брат зірвав квітку і став крутити її в руках. — Батько сподівається від майбутніх представників Пантеону твердості, безкомпромісності та подекуди — жорстокості. Він сподівається, що в бажанні виправдати його очікування ти підеш проти власних принципів і таким чином зламаєшся, ставши тією, ким він хоче тебе бачити. Якщо він і втрутився в магію жеребкування, хоч я поки що і не розумію як це можливо, — то задля того, аби бути впевненим, що, включивши тебе до складу Дванадцятьох, — він отримає Богиню, яка випалила у собі увесь жаль до смертних, зайву чуйність та м'якість. Богиню, яка беззаперечно підтримуватиме головну політику Пантеону і не створюватиме проблем розмовами про милосердя.

— Я вже не впевнена, що справді хочу складати цей іспит, — тихо промовила я, спостерігаючи за тим, як світила вже почали перетинатися і Сфера поступово занурюється в сутінки.

— Ти не зможеш від цього втекти, сестро. Ти маєш його скласти і зробити це з власної ініціативи, а не з примусу магії. 

— Але ж... — обурено і дещо розгублено глянула я на Релторена.

— Зроби все, Темі. А потім виправ це, — Релторен віддав мені квітку і підвівся, рушивши в напрямку Храму. А я лише зараз помітила, що квітка змінила свій колір з фіолетового на червоний. Я задивилась на нічне світило, яке починало набирати яскравості, і вдихнула глибоко, дозволяючи своїй рідній стихії заполонити кожну мою жилу, аби надати сил та впевненості. Невдовзі мені знадобляться усі вони.

Треба було йти і готуватись до завтрашнього дня. Я взяла квітку і піднесла її ближче до очей. Хотіла роздивитись і відправити її текти водоспадом з наміром впоратися з усіма випробуваннями і лишитись при цьому собою. Та коли я випускала її з рук — побачила, що зворотна сторона квітки так і лишилась фіолетовою.

Дякую, брате.

Тепер я точно розумію, що маю робити.