7.1

Атель

Смарагдовий лозовий сад розкидався переді мною на тисячі кроків у ширину і довготу. 

Я мій пройти ним із заплющеними очима, безпомилково називаючи кожен саджанець на ім'я та вік.

Ці виноградники належали нашій родини вже понад п'ятсот років, а секрети виноробства передавались із покоління в покоління. Я любив цю місцину і нашу спільну справу. Догляд за виноградниками, збір врожаю і виготовлення вина завжди викликали в мені щемке відчуття причетності до нашої особливої сімейної спільноти.

Ще малим, бігаючи виноградними доріжками, допомагаючи дорослим — я відчував себе дуже щасливим від того, що мене залучають до родинної справи. А з віком, мій зв'язок із Смарагдовим лозовим садом лише глибшав і міцнішав. 

До свого повноліття я вже міг за першими бруньками на початку саміру визначити наскільки здорова лоза, вмів філігранно обрізати сухі пагони та розумів, чого саме не вистачає рослинам, лише поглянувши на колір стебла.

Я відчував терруар найкраще за усіх в родині, і цим вмінням допоміг нашій справі неабияк зрости.

Коли виноград дозрівав — мені було достатньо подивитись на ягоди проти сонця, аби зрозуміти наскільки вони солодкі і чи настав час збирати врожай.

Особливо я любив слухати бродіння. Воно нагадувало мені шум моря, коли лежиш на дні човна, перед очима синє небо, над тобою одна за одною пролітають чайки-крадійки... Човен злегка погойдує на хвилях, а ти чуєш те саме булькання впереміш із дивним шумом. Майже таке саме, як і з дерев'яних бочок, коли бродіння робить свою справу.

Ще одна важлива для нашої справи здібність відкрилась у мені, коли моя магія набула спрямованості: я став чути вітри, грози і бурі за кілька годин до того, як вони до нас завітають. Це не раз рятувало наш врожай від побиття градом чи знищення буревіям. На таку велику площу важко було одномоментно розтягнути захисний купол, але завдяки моїм попередженням, ми завжди встигали розподілити наші сили, та забезпечити Смарагдовий лозовий сад, не втративши жодної виноградинки.

Проте, не лише це принесло з собою повне розкриття моєї магії. Я відчував, що, хай як я обожнюю виноробну справу нашої родини, — мене тягне в море. Я довго притлумлював в собі ці пориви, бо знав, що не можу просто взяти і кинути справу стількох поколінь. Але від цього постійного внутрішнього конфлікту мій стан лише погіршувався, аж поки це не стало надто помітним і не занепокоїлися батьки. Пам'ятаю, що тоді сказав мені батько:

— Ателю, синку, відчувати як магія вказує тобі напрямок — це благословення. Ти не маєш зрікатися свого дару та відмовлятись від поклику серця лише заради родинної справи. Тим паче, підростає Арентіль, і він теж непогано собі дає ради.

Так, мій молодший братик, який, на момент тієї розмови, ще не досяг повноліття, з великим завзяттям підходив до справи. Я не сумнівався, що він впорається, хоча сумління довго не давало мені спокою.

Саме тоді ми з батьком придумали план розширення для нашої справи. Батьки — займатимуться садом і винами, а я — транспортуватиму їх до сусідніх Королівств. І справі користь, і я слугуватиму призванню, яке визначила моя магія.

З того часу, вже двадцять років я постачав найрізноманітніші вина до інших держав. Ми возили від найдешевших — для простих мешканців, роботяг і бідняків, до елітних — для аристократів та королівських родин.

Звісно, коли мені випадала нагода, я допомагав батькам із процесами виготовлення вина, але найчастіше — був у морі і мандрував від порту до порту.

Ось і зараз, на другому місяці саміру, коли роботи у саду не так багато, я вирушав до Каланії із великою партією вина. Каланійці завжди замовляли багато і, зазвичай — найвишуканіше. Тож теперішня поставка мала принести нам гарний дохід.

Вже завтра ми відправляємось у море. Я глибоко вдихнув з передчуттям. Я обожнюю свій Смарагдовий лозовий сад, але так вільно і легко як у морі — не дихається більше ніде.