50. Джерело твоє

Я боялася йти до Храму, але розуміла, що мушу. Мені необхідно було знати що зі жрицями, чи є втрати і скільки саме?..

Атель і Осгаль, мов два охоронці, слідували за мною. Осгаль навідріз відмовився повертатися в печери, заявивши, що більше йому нічого не загрожує, а ще однієї муки очікуванням не переживе.

Пройшовши пляжем, ми звернули на стежку та вийшли до потрібної галявини. Храм стояв. Побитий, місцями зруйнований, із вибитими вікнами, але стояв. З тремтячими руками та важким диханням я рушила до вхідних дверей. Від них лишилася тільки одна стулка, тож оцінити масштаб руйнувань в Храмі можливо було одразу від входу.  

Усередині метушилися жриці: виснажені, поранені, із закривавленими, місцями розірваними одежами.

Дехто лежав на ношах, із перев’язаними кінцівками, дехто — накритий храмовими поховальними простирадлами. Я заплющила очі й вдихнула, аби зібратися, зайти всередину та подивитися на кожну. Запам'ятати їхні обличчя та імена, бо саме завдяки їм Цилісея вистояла.

Сьогодні мої підбори не дзвеніли, відбиваючись від підлоги. Кроки були тихими та ледве відчутними, ніби сама магія зараз горювала за цими жінками та стишувала весь світ. Дійшовши до Чаші, я торкнулася її кінчиками пальців. Джерело нарешті було повне та буяло магією, не змушене більше живити своєю енергією паразита.

Під стіною біля Чаші стояли ноші. Я підійшла до перших та опустилася на коліна. Взявшись за край полотна, я відгорнула його та побачила спокійне, мирне обличчя сестри Катрісс. Сльози заструменіли по моїх щоках, і я навіть не намагалася їх стримати. Поруч зі мною присів Атель. він взяв мене за руку, а іншу поклав на складені долоні жриці.

— Хай ваша зірка сяє яскраво, сестро, — промовив він. 

Крізь сльози я не могла вимовити нічого. Лише нахилилася до сестри Катрісс та торкнулася своїм лобом її. 

— Дякую, сестро Катрісс. Мені так шкода… — сльози падали на обличчя покійної жриці, омиваючи його востаннє. 

Атель допоміг мені підвестися і ми попрямували до наступних нош. Дванадцять. Їх було рівно стільки, скільки Богів у клятому Пантеоні. Дванадцять жінок, які пожертвували своїм життям. Дванадцять жінок, які зробили вибір на користь світу. Ми попрощалися з кожною, і кожну я закарбувала в пам'яті назавжди. 

Осгаль тим часом метушився Храмом разом із молодими жрицями, які, як виявилося, також прийшли на підмогу, але встигли лише на кінець битви. Він допомагав їм носити воду, поїти поранених, забирати брудні перев'язки. 

Я підійшла до однієї з жриць, яка виглядала мені найстаршою.

— Сестро..

— Еллен, дитино, — м’яко відповіла жриця.

— Сестро Еллен, чи можу я скористатись вашим джерелом? — запитала я у жінки, та уточнила: — Аби допомогти пораненим. Моєї власної енергії зараз, на жаль, не вистачить.

— Джерело твоє, дитино. Користуйся, як забажаєш.

Я з підозрою глянула на жрицю.

— Тобто моє? Це джерело Цилісеї. 

— Справді? — Сестра Еллен подарувала мені хитрий погляд. — А ти перевір.

Невпевнено я підійшла до Чаші. Поклавши руки на її краї, я заплющила очі та занурилася в енергію Джерела, намагаючись її роздивитися, відчути, зрозуміти. А коли розплющила очі, з подивом збагнула, що зусібіч мене оточує моя власна сила. Я винирнула з Джерела та ошелешено глянула на сестру Еллен.

— Це всюди так? По всій Цилісеї?

— Не думаю, дитино. По всій Цилісеї зараз лише проблеми з магією, а ось Джерела… Ти билася в Тарієлі, і Тарієль тебе прийняла. Тепер ти наша, а вона — твоя. І саме твоя енергія тече тепер жилами нашого королівства.

Домовивши жриця схилила голову у жесті поваги та рушила допомагати іншим.

Я ж стояла приголомшена її словами, намагаючись осягнути суть сказаного. Від першого дня, отримавши печери у своє власне володіння, я відчула себе тут як вдома. А тепер цей дім показав, що приймає мене.

Ошелешена, але переповнена енергією, я рушила до поранених. Я прагнула зцілити кожну поранену жрицю. І тепер, завдяки наявності мого власного Джерела — я цілком в силах це зробити.

Атель незмінно слідував пліч-о-пліч зі мною. І ця його непомітна присутність була вже настільки звичною та правильною, що забери її — і світ, здається, розвалиться.

А ми ж його тільки-но зібрали.