49. Після бурі

1-ий день від Великого Розлому

Цилісея, Королівство Тарієль

Узбережжя Єлійського моря

Темі

— Темі…

Чийсь доволі знайомий голос долітав до мене, ніби крізь товсту перепону, а я ніяк не могла крізь неї пробратися.

— Темі…

Голос наполегливо намагався достукатися до моєї свідомості. 

— Темі… Ти жива, сестричко?

Сестричко? Я із зусиллям продерлася крізь перепону, яка відділяла мене від… Релторена? Повіки були важкими, а губи — сухими і склеєними. Усе тіло ломило від перенапруження магічних каналів.

Насилу розплющивши очі, я побачила перед собою розмазаний силует.

— Брате? — голос мій охрип, а горло відчайдушно просило води.

— Жива! — вигукнув голос, і очі мої, нарешті, прокліпавшись, побачили перед собою стривожене обличчя Осгаля.

— Не впевнена, — відповіла я йому, намагаючись задіяти цілительське плетіння. Воно пручалося й не хотіло сплітатися так легко, як зазвичай. Але зрештою все ж вдалося. В голові дещо прояснилося. Я роззирнулася, помітивши, що досі сиджу на плато, поруч зі мною лежить Атель, а все довкола вже у передсвітанкових кольорах.

Хвилі вгамувалися, небо більше не розривало ні блискавками, ні громом — лише гіркий осад в душі та ломота у м'язах нагадували про бій, який вирував тут ще недавно.

Приклавши долоні до грудей Ателя, я влила в нього трохи власної енергії, задіявши цілительську силу. Він був цілий, але потужний сплеск магії наприкінці битви подіяв на нього занадто сильно.

За якусь мить Атель судомно вдихнув та різко підскочив, сівши.

— Темі? Ти в порядку? — він обережно охопив мене за плечі, та провів руками по моїх руках у пошуку пошкоджень. 

Я слабко всміхнулася, не знаючи, втім, що ж мені йому відповісти.

— В помірному.

— Безодня і всі її демони! — вигукнув Осгаль, і Атель нарешті помітив його присутність. — Як ви мене налякали! Ніколи! Ніколи більше я не погоджуся сидіти в укритті в невідомості!

Осгаль емоційно розмахував руками й без упину крокував з одного боку плато в інший. Проте моя відповідь на його промову змусила Осгаля зупинитися хоч на мить та ледве помітно зашарітися.

— Ти добре спрацював, Осгалю, дякую. Твоя імпровізація врятувала мені життя.

Вимучена посмішка з мого обличчя згасла швидше, ніж з’явилася, коли Атель підвівся і, роззирнувшись, поставив наступне запитання:

— А що, власне, сталося?

Погляд Ателя був спрямований у бік нового материка. Того, що, вочевидь, з'явився з розриву світової матерії. Підозрюю, що через вибух, який спричинила…

— Алерса, — із сумішшю суму та поваги промовила я. — Вона мене врятувала, відбивши батькову атаку. Проте, схоже, якраз у цю мить завершився ритуал розірвання прив'язки зі Сферою, і через це результат вийшов… доволі непередбачуваним.

Серце стиснулося від припущення, якою саме ціною жриці завершили ритуал. Чи є хоч маленька ймовірність, що вижила сестра Катрісс?

— А де всі? Ти бачила когось зі своїх? — Атель озирнувся до мене та стривожено глянув в очі.

Я заперечно похитала головою.

— Після спалаху всі вони зникли. Без жодного сліду, — я схлипнула і, не втримавшись, розридалася, затуливши обличчя руками.

Мені було плювати на Автесея, Алтірея та інших. Я хвилювалася за Релторена, маму, Ларайненн та навіть за Алерсу. Жодна особа у Сфері не поставила б на те, що Дзеркалка поступиться своїми інтересами заради порятунку мого життя. Але це сталося, і я була безмежно вдячна та розчулена цим вчинком.

А тепер нікого з них немає і я гадки не маю, чи вони живі й здорові, чи, може, сидять у Тіньовій Вежі у Сфері.

Атель підбіг до мене та обійняв, погладжуючи по голові. На іншому плечі я відчула долоню Осгаля. 

— Я знайду його, Темі, обіцяю, — промовив він. — Знайду всіх, кого потрібно.

— Дякую, — відповіла я крізь сльози. — Дякую, брате.

Ми стояли на плато втрьох, обійнявшись, посеред знайомого, але тепер геть нового світу. І абсолютно не знали, що на нас чекає далі. Проте ми були одне в одного, а це вже важило набагато більше, ніж будь-які титули та скарби світу.