47. Одна проти всіх

Поміж зорями, просто навпроти моєї скелі, віднілося кілька відкритих переходів зі Сфери. В одному з них стояла тітка Сентіре, яка сипала блискавками та вдаряла по плато жалячими іскрами. В іншому переході демонструвала свої вміння Кавада, жбурляючи об скелю вогняні сфери та кам'яні списи.

Отже, намагаються пробити захист, але, схоже, досі не пробили. Це дає нам невелику перевагу. Я впевненими швидкими кроками здійнялася на пагорб, а з нього вже перейшла на плато. Захист на себе виставила заздалегідь, ще на підході до скелі. 

Ми з Ателем переконалися, що при вході нікого немає, і я відправила його до Осгаля, хоч він і впирався, не бажаючи мене залишати. Проте зараз він був потрібніший хлопцеві. Я все одно не змогла б зосередитися як слід, якби він був біля мене — лише хвилювалася б, щоб його не зачепило.

— Припиніть мучити бідолашний камінь. Ось вона я! — крикнула я своїм родичкам, посиливши голос.

— Повертайся до Сфери разом із нашим братом, і твоїх смертних залишать у спокої, — промовила Кавада, затримавши в руці вогняну Сферу в очікуванні відповіді.

— Але брата зі мною немає, — я демонстративно роззирнулася довкола, — як бачиш.

— Отже ти відповіси нам, де він, — голос тітки Сентіре бринів у повітрі, ніби натягнута до краю струна.

— Навіть і не подумаю, — повільно промовила я і нарешті зробила те, заради чого вела ці світські бесіди.

Зорі, за помахом моїх долонь, зібрались у дві щільні завіси, які опустилися просто перед вікнами портальних переходів, влаштувавши моїм родичками щось на кшталт ґрат. Як символічно — золота клітка, з якої вони не можуть вирватися. 

Я знала, що часу в мене все одно небагато: і в тітки, і в сестри навички ведення боїв на дуже високому рівні, а елемент несподіванки я вже використала. Навряд чи мені буде що ще їм протиставити.

Але я мала протягнути до того моменту, поки сестра Катрісс завершить ритуал розірвання прив'язки, тож мусила придумати щось іще. 

На думку спала божевільна ідея здійняти хвилю такої висоти, аби вона змогла дістати до переходів та затопити простір між ними та зоряною завісою. Я не мала наміру завдавати комусь серйозної шкоди, мені необхідно було лише виграти час. Хоча б, до появи Релторена, на якого я дуже чекала.

Розвівши руки в сторони, я почала зводити їх до центру, перед грудьми. Домовлятися з морем зараз було недоречно, тож, сподіваюся, воно пробачить мені таке жорстке втручання.

Хвилі здіймалися кожна вище попередньої, аж поки нарешті не досягти тієї висоти, що була мені потрібна. Перевівши руки вперед, я різко махнула вгору, спрямовуючи воду в потрібне місце, але вона натомість стрімко попрямувала в мій бік. Я лише в останню мить встигла ухилитися, але й так лишилася мокра з голови до ніг.

Різко повернувши голову праворуч, я побачила ще один відкритий перехід. У ньому стояли Автесей і Алерса. Кузина тримала перед собою витягнуту руку з розчепіреними пальцями.

Придивившись уважніше, я побачила слабке, ледве помітне мерехтіння між мною та переходами, досі заточеними зоряними завісами. Отже, мою атаку відбила саме Алерса. Принаймні вона одразу чесно попередила, що виступатиме проти мене, якщо доведеться. Ось і довелося.

Автесей стояв із непроникним обличчям, мовчки спостерігаючи за мною. Раніше я б знітилася під цим поглядом, втекла б кудись подалі і не показувалася б на очі. Але зараз… Зараз мені було байдуже на нього. Я дивилася з огидою і розчаруванням на особу, яка мала б бути мені опорою, а стала тим, хто руйнує моє життя та життя моїх близьких.

— Я накажу Алерсі атакувати, якщо ти негайно не перейдеш до Сфери, — рівним тоном промовив він.

Нічого не відповідаючи, я лише посилила власний захист та зиркнула в бік Кавади та Сентіре. Сестра ще боролася з моїми зорями, а ось тітка вже майже розвіяла завісу. Справи мої кепські. Схоже, у крайньому випадку доведеться бити сирою силою.

— Досить, Темі, — продовжив батько. — Ти достатньо награлася і врешті маєш згадати про свій обов'язок. 

— А Верховний Бог не хоче згадати про свій? І я мовчу про обов'язки нормального чоловіка та батька! — перекрикуючи вітер, відповідала я Автесею. — Але про обов'язок перед прив'язаними до Сфери світами Верховний Бог мав би пам'ятати!

Жоден м'яз не здригнувся на його обличчі, але очі загрозливо зблиснули. О ні, він не визнає своєї провини — лиш страшенно невдоволений, що я йому на неї вказую. Що поробиш, я теж від вас не в захваті, Верховний Боже.

Якусь мить він дивився на мене, не відриваючи погляду. Я ж тим часом готувалася відбивати атаку, бо розуміла, що саме це зараз і відбудеться.

Автесей відвів від мене погляд та ледве помітно кивнув Алерсі. Кузина мала незворушний вираз обличчя, хоч в очах її й читалися суміш протиріччя, страху та сумніву. На мить наші погляди зустрілися, і я ледве помітно їй кивнула. Як би ми не ладнали з дитинства, та я не мала до неї ненависті чи образи. Я розуміла мотиви Алерси й усвідомлювала: якщо вона зараз не виконає наказ Верховного Бога — підпише собі вирок. І хай вона мене дратувала й діставала багато років, але лихої долі я їй не бажала.

У погляді кузини промайнув проблиск поваги та вибачення, і наступної миті вона атакувала.