42. Нарешті вдома

Атель

Після останньої розмови з Темі я не знаходив собі місця. Усе буквально валилося з рук. Я ловив себе на тому, що постійно прислухаюся до тиші печер, ніби будь-якої миті можу почути знайомий голос або побачити, як просто посеред озера відчиняється портал і з нього виходе Темі зі своїм братом. Але досі нікого не було. І хоч я розумів, що часу минуло ще дуже мало, хвилювання з'їдали мене зсередини.

Те, що за мною стежили вже майже не приховуючись, і те, що за словами Темі, відбувалося у Сфері, навіювало дуже тривожні думки. Мені здавалося, що нам потрібно дуже поспішати з усім, бо інакше… Що саме «інакше», я так і не зміг зрозуміти конкретно, але відчував, що щось може піти не так.

Я вже так сильно скучив за Темі, що мені байдуже було на всі ті ритуали та інтриги. Мені просто хотілося її побачити, обійняти та відчувати поруч з собою.

Цього ранку Осгаль збирався знову вийти на зв'язок із Релтореном або Темі, але я його пригальмував.

— Не поспішай, Осгалю, дай їм трохи часу. Ми не знаємо, як на них впливає цей ментальний контакт, можливо, він із них теж сили всмоктує, а вони їм зараз дуже потрібні.

Осгаль неохоче кивнув і, аби не гаяти часу, сів вправлятися у розширенні своїх магічних каналів. Ось це вже інша справа. Я всміхнувся і розкуйовдив хлопцеві волосся, прямуючи до кухонного приміщення. Завзятості йому не позичати, та це й на добре. За такий короткий термін він дуже стрімко виріс і старається далі.

Я хотів приготувати сьогодні щось із великою кількістю процесів — не для того, аби вразити Осгаля, звісно, а тому, що готування мене добре сповільнювало та заспокоювало. А мені це зараз якраз не завадило б. 

Я дістав усі продукти й розпочав перший етап приготування. Незчувся, як вже й завершив його, а потім другий, третій… Руки працювали ніби самі, а думки в цей час укладалися по поличках. Я так захопився процесом, що не одразу відреагував на крик Осгаля з великої зали. А коли до мене дійшло, що саме він крикнув, завмер мов укопаний, не вірячи почутому.

Я в одну мить кинув усе, що тримав у руках, особливо не дивлячись, куди й кидаю, і побіг до Осгаля. Вибігши до великої зали, у мене перехопило подих від жаху: Темі лежала на кам'яній підлозі нерухомо, а біля неї сидів на колінах переляканий Осгаль.

— Ателю! — крикнув він надламаним голосом, помітивши мене. — Ателю, що з нею?!

У вухах почало дзвеніти, і тиша в печерах здавалася занадто щільною. Я проковтнув важкий клубок у горлі й з острахом підступив до Темі. Будь ласка, хай це виглядає гірше, ніж є насправді. 

Я сів поруч із нею, та охопив пальцями її тоненький зап'ясток. Жилка рівномірно пульсувала. З мене вирвався рваний видих, і світ нарешті перестав тиснути на вуха своєю оглушливою тишею.

— Вона знепритомніла. Мабуть, витратила занадто багато сил, — хрипко відповів я Осгалеві.

Хлопець теж помітно видихнув та притримав Темі, поки я піднімав її на руки.

— Я віднесу її на ліжко, будь тут.

Осгаль серйозно кивнув та повернувся на подушки біля озера, чи то займатися далі, чи то просто перевести подих після такої раптової та ефектної появи Темі.

Увійшовши до приміщення, де ми з Темі ночували перед її відбуттям до Сфери, я вклав її на ліжко і всівся поруч. Вона зовсім не змінилася від часу нашого розставання. Така ж божественно вродлива, лише занадто бліда. Я всміхнувся та погладив її по волоссю. Мабуть, Темі вперше сама будувала перехід, і тому це далося їй так важко. Але я був щасливий, що в неї все вийшло і вона повернулася…

Я приклав долоню до її грудей, у районі сонячного сплетіння, і почав обережно ділитися з нею своєю енергією. Я хвилювався, чи нормально сприйме її магія мою власну, але зрештою відчув слабкий відгук і продовжував вже сміливіше.

Відчувши, що мої власні сили майже вичерпалися, я припинив передачу магії. А тоді обережно взяв Темі за руку й ніжно поцілував кісточки її пальців.

— Прокидайся швидше, моя Богине. Я за тобою сумував.