36. Новини

Ми з Алерсою узгодили наш план дій на наступні дні. Я мала поводитися як і планувала: не викликати підозр, ходити до бібліотеки, гуляти садом і усім своїм виглядом демонструвати смиренність.

Вона ж тим часом мусила спробувати дістати сувій з ритуалом.

Я розуміла, що все, що я можу зробити в даній ситуації, — лише чекати. І немає в усіх світах більш нестерпного заняття. Хоча, смію визнати, залучення Алерси до спроби дістати сувій має набагато більше шансів на успіх, аніж якби я діяла за попереднім планом. 

Бо згідно з ним я мала б демонстративно проявити неабияку тягу до знань, та ще й підлещуватися до батька, щоб він дав дозвіл на відвідування архіву. Нібито я так загорілася бажанням потрапити до Пантеону, що хочу перерити усі можливі ритуали, які стосуються розширення власних можливостей. Сумнівний план, щиро кажучи, але кращого ми не вигадали. Що ж, схоже я маю дякувати, що Алерса запропонувала угоду. Хоча з цим поки що краще зачекати, тому що я досі не впевнена, чи не дарма їй довірилася. Втім, кращого варіанту в мене все одно не було. 

Після нашої розмови минуло вже три дні. І мене хвилювала відсутність звісток не лише від Алерси, а й від Ателя з Осгалем. Звісно, я і до підслуханої розмови підозрювала стеження, але тепер знала напевно, і це мене неабияк тривожило. Я розуміла: варто батькові лише запідозрити мене в нещирості та подвійній грі, як він підпише Ателеві смертний вирок. Цього я допустити не могла, тому й нервувала через усю цю затримку. У мене було невідворотне відчуття, що час зараз грає проти мене.

Цього ранку я вирішила не ходити до саду, а одразу рушила до бібліотеки. Вирішила повернутися до читання книги про діяння Богів від самого початку Сфери. Щоденники Теалейн я більше не читала, аби не привертати до них надмірної уваги. 

Щойно я зайняла своє улюблене місце в кутку, як почула тихий голос у голові:

«Темі, як чути?»

Від несподіванки я ледь не підскочила у кріслі, але вчасно взяла себе в руки. Ледь стримавши посмішку, я розгорнула книгу і подумки відповіла:

«Чути добре. Привіт, Осгалю. Де ж ти пропадав? У вас усе гаразд?»

«Усе в порядку, сестричко!» — голос Осгаля звучав доволі бадьоро й весело. Схоже, поки що причин хвилюватися й справді немає.

«Атель переказує тобі вітання і каже, що позавчора дійсно виявив за собою стеження, але відірвався від них і швидко повернувся до печер». — Я відчула, як до горла підступає клубок і починає частіше калатати серце. Якщо вже вони настільки скоротили відстань, що дозволили себе побачити, то нам тут варто прискорюватися.

«Атель просить тебе не хвилюватися, Темі. Каже, що він з усім впорається. Темі? Ти тут?»

Моє мовчання затягнулося, й Осгаль, мабуть, подумав, що перервався зв'язок, чи щось таке.

«Так, вибач. Ви маєте залишитися в печерах і нікуди не виходити, чуєш? Так вони вас не знайдуть. І… я маю кепські новини», — а внутрішній голос уїдливо нагадав мені, що хороших новин уже давно не було.

Я переповіла Осгалеві все: про підслухану розмову, про нові знання та про домовленості з кузиною. Він уважно слухав та коротко переказував усе Ателеві.

Зрештою, коли ми вже обговорили все, що тільки можна, я всоте попросила Ателя взагалі не виходити з печер. Осгаль повідомив мені, що після того, як Атель вловив стеження, він подбав про більший запас їжі та води, щоб зайвий раз не виходити на поверхню. Я ледве помітно всміхнулася, прогорнувши сторінку книги

Потрібно не забувати хоч вигляд робити, що я дійсно читаю. Про всяк випадок.

«Осгалю, скажи мені, чи вдалося зв'язатися з Релтореном?» — нервова напруга накрила мене, щойно я поставила це питання. Від його відповіді залежало зараз надто багато.

«Ой, точно! Я ж чому не міг з тобою так довго зв'язатися! Відходив від невдалих спроб. Не так-то і легко пробитися до нього»

«Але вдалося?» — з боязкою надією перепитала я. І здається, навіть не дихала, поки не почула Осгалеве радісне:

«Вдалося!»

Мені на мить здалося, що я неправильно розчула. Але голос Осгаля звучав упевнено і доволі весело. Отже, дійсно?..

«Осгалю, не тягни! Ти справді говорив з ним? Розкажи мені все!»

«Та справді! Я так натренувався, що тепер, мабуть, можу з тобою цілодобово розмовляти. Хоча прикладало мене добряче після невдалих спроб», — Осгаль на мить замовк.

«Так, Ателю, я йду ближче до суті, не відволікай мене! Отже, через ось ту гидоту, що в нього на шиї, я й не міг одразу налаштувати контакт. Але, схоже, те, що мені це зрештою вдалося, якимось дивом послабило той нашийник», — я слухала, затамувавши подих і навіть забувала дивитися в книгу і перегортати сторінки.

«Релторен дуже здивувався, почувши мене у своїй голові, але сказав, що одразу після цього почав нарешті відчувати свою божественну іскру. Слабо і повільно, але вона почала наповнювати магічні жили енергією».

«Але це неможливо! На ньому нашийник з аструмідію! Я ніколи не чула про те, щоб його дію можна було послабити ментальним впливом», — я не втрималася від цього зауваження, бо те, що говорив Осгаль, давало занадто велику надію. А я боялася, аби вона потім не виявилася марною.