34. Ходи коридорами тихіше

— Не сіпайся і не галасуй, — прошипів мені на вухо голос кузини.

— Якого демона ти витворяєш? — просичала я їй у відповідь.

— Ще подякуєш, — вона криво всміхнулася, поглядаючи на мене з легкою зверхністю. — Якщо хочеш дізнатися важливу інформацію, мусиш ходити коридорами тихіше.

— Про що це ти? — я насуплено дивилася на неї.

Алерса лише звела очі до неба і, притиснувши палець до губ, хитнула головою в бік коридору. Саме туди, де в самому кінці знаходився один із батькових кабінетів. Алерса рушила в той бік і, озирнувшись, тихо спитала:

— Йдеш чи так і стирчатимеш тут?

Я вагалася якусь мить: цікавість у мені боролася з підозрілістю та обережністю. Але зрештою я таки рушила за кузиною в надії, що це не заведе мене до чергової пастки.

Ми тихо підкрадалися до батькового кабінету, з якого лунали ледве чутні голоси. Зупинившись біля дверей, я посилила слух, аби розчути, хто і про що говорить. Підозрюю, що Алерса зробила те саме. Ми стояли обличчям одна до одної, ледь не притуляючись вухами до дверей.

— …Як на мене, ти поспішив. Ці двоє ще надто слабкі, аби стати в один рівень з нами, — я впізнала голос сестри і скривилася. З Кавадою в нас так і не вийшло гарних сестринських стосунків.

— Який я мав вибір? Релторена потрібно було усунути, бо занадто діяльним він став, — суворо промовив батько.

— Ти міг залишити Морека ще на рік.

— Не міг, — коротко відповів батько. З його тону було зрозуміло, що пояснювати він більше нічого не збирається. Думаю, Кавада це теж усвідомила, тому не стала допитуватися.

— Що ти збираєшся робити з Релтореном? — спитала вона спокійно, ніби вони просто про погоду говорили, а не про долю нашого брата. Я вп’ялася в долоні нігтями та стиснула щелепи.

— Поки що нічого. Він продовжує занадто зухвало поводитися, незважаючи на нашийник з аструмідію. Хай сидить і думає, — жорстко промовив батько.

— А Темі? — раптом спитала Кавада, а я напружилася. Алерса перевела на мене зацікавлений погляд.

— Що Темі? — з ноткою роздратування спитав батько.

— Ти ж хотів саме її бачити у Пантеоні. Хоч я і не розумію чому, — останнє сестра промовила з буркотливими нотками і ледве чутно.

— Вона займе місце когось із цих двох наступного року, — владно мовив батько. — Якщо, звісно, не провалить іспит. Знову.

— Але ж як ти заміниш щойно прийнятих до складу Пантеону? Таке не практикується і не схвалюється. Вони ж навіть не встигнуть себе проявити за цей час, — судячи з інтонації, сестра була не в захваті від батькового плану. Як і Алерса, яка тепер дивилася на мене із ще більшою неприязню. 

— Це вже не твій клопіт, — різко промовив батько.

А я раптом подумала, на що він може бути здатний заради досягнення своєї мети і з занепокоєнням глянула на кузину. Хай як я її не зносила, але не бажала, аби з нею чи Крістієном щось сталося. На обличчі Алерси промайнув страх, і я зрозуміла, що вона дійшла тих самих висновків, що і я.

— А якщо Темі не захоче до Пантеону?

— А чого вона хоче?! — гаркнув батько так, що ми з Алерсою аж здригнулися. — Їсти ельфійську їжу і злягатися зі смертним? — Алерса кинула на мене погляд, який можна було прочитати як «а я попереджала». — У неї немає вибору. Якщо Темі не прийме те, що її доля — бути однією з Дванадцятьох, я усуну причину, з якої вона досі вагається.

Я відчула, як моє тіло охоплює тремтіння, а паніка накриває з головою. Батько на якусь мить замовк, а потім звернувся до Кавади :

— Стеження за капітаном ведеться? — питання батька, здавалося, вибило останню опори у мене з-під ніг. Дихати стало важко, і я намагалася заспокоїтися, вгамовуючи реакції тіла.

— Так, але ми досі не можемо знайти місце його сховку. І ельфа, над яким Темі провела ритуал, теж не вдається відстежити, — що ж, відповідь сестри хоч трохи мене заспокоїла. Виходить, захист скелі, підсилений Релтореном працює дуже потужно.

— То шукайте краще! — гаркнув батько.

— Добре, батьку, — Кавада зберігала дивовижний спокій, враховуючи ситуацію. — Які розпорядження дати Зоряній Тіні, що стежить за Темі? Він доповідає, що не помітив за нею жодної підозрілої дії за всі дні.

— Хай продовжує, — буркнув батько і додав: — Але вже може брати собі перерви.

Я кинула занепокоєний погляд на кузину: а що як і зараз за мною стежать і потім відзвітують батькові, що я шпигувала у нього під кабінетом?

Алерса окинула поглядом коридор, примружившись, потім дослухалася до чогось і похитала головою. Я ледве чутно видихнула.

— Я можу йти? — судячи з усього, Кавада з батьком обговорили усе, що планували, і зараз сестра йшла на вихід з кабінету.

Я запанікувала, зрозумівши, що ми не подумали найголовніше — як зникнути непомітно і не видати, що підслуховували важливу розмову. Алерса поглядом наказала мені притиснутися до стіни біля дверей і сама послідувала моєму прикладу, але з іншого боку. Змахнувши зап'ястком, вона приклала палець до губ і завмерла нерухомо. Я не знаю, що саме вона зробила, але вирішила їй довіритися. В ту ж мить двері розчахнулися, і в коридор вийшла Кавада у незмінному світлому костюмі і з волоссям, зібраним у високий хвіст. Вона покрокувала коридором, навіть не обернувшись, а ми з Алерсою стояли, затамувавши подих. Ще кілька митей ми не рухались, а потім Алерса мотнула головою в бік виходу з коридору, і ми тихо й обережно рушили до головних сходів.