31. «Осгаль викликає...»

Цилісея

Тарієль, узбережжя Єлійського моря 

Атель

Темі з Релтореном відправилися до Сфери шість днів тому. І досі не було ані найменшої звісточки, ані очікуваного повернення.

Мені надокучали важкі думки та тривожне передчуття, що все пішло не за планом. І я не знав, що можу вдіяти, аби бодай дізнатися, чи в порядку Темі та її брат.

Усі ці дні ми з Осгалем провели майже безвилізно в печерах. Я виходив кілька разів, аби запастися їжею та водою і відправити звістки рідним. Релторен сказав не світити Осгаля, тож я не дозволяв йому поки виходити назовні, хоча той, схоже, і не був проти. 

Осгаль з великою цікавістю досліджував печери й освоював свої нові здібності, які додалися після ритуалу споріднення з Темі. Поки що мені складно було зрозуміти їхню природу і спрямованість, але в хлопця явно добряче розширилися магічні канали та збільшився резерв. А ще він почав чутливіше відчувати стихії.

Я потроху займався з ним, допомагаючи звикнути до нових відчуттів та шукаючи, в якому напрямку краще розвивати здібності.

Одного дня я виявив, що він має схильність до ментальної магії, коли хлопець відповів мені в голос на мої власні думки. Тож я одразу вхопився за це його вміння, допомагаючи йому зрозуміти та навчитися керувати ним, поступово розширюючи власні можливості. Малий слухав уважно і старанно виконував вказівки. Мабуть, саме тому на шостий день ми досягли успіху, на який і самі не розраховували.

— А тепер? Спробуй ще раз, — я терпляче пояснював Осгалю, як робити так, щоб він зміг не тільки почути чужі думки, а й встановити повноцінний ментальний контакт. — Я повністю відкрив свою свідомість для себе. Скажи мені щось, давай, як тренувалися.

Ми сиділи на подушках просто на кам'яній підлозі біля озера. Чомусь це місце було для мене найкомфортнішим тут. Можливо, через асоціацію з Темі. Згадка про кохану викликала смуток і занепокоєння. Як вона там? Чи все в неї добре? Чи не виникло якихось непередбачуваних проблем?..

«Ателю! Чуєш мене?!» — голос Осгаля в голові вдарив по свідомості так сильно, що я на мить загубився у просторі. У вухах дзвеніло, а череп ніби намагався розтягнутися, тиснучи на стінки зсередини.

— А, морський Диявол би тебе зжер, Осгалю! — я прокліпався, витираючи сльози, які мимоволі бризнули з очей. — Якого демона ти так кричиш?!

— Вибач, — Осгалеві плечі опустилися, а обличчя набуло винного виразу. — Я, здається, трохи перестарався. 

Хлопець був явно засмучений результатом своїх старань. А я, хоч і пережив не найприємнішу мить, не міг не звернути уваги на те, що в нього все ж вдалося. Хай і дещо незграбно.

— Ти молодець, Осгалю! Але потрібно тепер відрегулювати гучність та силу сигналу, щоб не було ось таких наслідків, — я пояснював йому спокійно і терпляче. Потенціал у нього був величезний, і він має вчитися, аби розкрити його на повну.

— Можливо, мені спробувати відійти до одного з приміщень, і звідти відправити сигнал? — дещо підбадьорившись промовив Осгаль. — Мені здається, відстань в таких моментах теж багато що вирішує.

— І справді, — я визнав слушним це напрочуд кмітливе рішення. — Давай спробуємо.

 Осгаль відійшов до дального приміщення, яке займав Релторен в ту єдину ніч, коли був тут. Я ж сидів біля озера і трохи зі страхом чекав, коли ж Осгаль зробить ще одну спробу встановити ментальний контакт.

«Осгаль викликає Ателя», — почув я шепіт у своїй голові. Тепер це відчувалося легким лоскотанням і не приносило жодного дискомфорту. Я всміхнувся з обережності, з якою малий говорив цього разу.

«Атель чує Осгаля», — відповів я йому в тій же манері.

«Справді?!», — все-таки не втримав гучності Осгаль. Я скривився від неприємного удару по свідомості.

«Та не кричи ти. Справді.»

«Вибач. Я такий щасливий, що вдалося!»

«Ти молодець! Завершуй і повертайся». Хлопець дійсно впорався на відмінно, він напрочуд швидко вчився. Якщо продовжуватиме в тому ж темпі — зможе досягнути небувалих висот. Осгаль дбайливо перервав контакт і вже за кілька секунд радісно вибіг до мене.

— Вдалося! Дякую, Ателю! — він різко обійняв мене, а я, всміхнувшись, поплескав його по спині.

— Це надзвичайне досягнення, Осгалю! Я пишаюся тобою, — це була щира правда. Я дійсно пишався ним, його старанністю та успіхами. — Думаю, сьогодні нам слід відпочити та відсвяткувати твій тріумф!

— О-о-о! Ти приготуєш щось особливе? — очі Осгаля загорілися вогнем передчуття.

— Я вже все приготував, — гмикнув я. — Як відчував, що знадобиться. Ходімо.

Ми рушили до приміщення, яке слугувало нам кухнею та їдальнею. Я облаштував тут куточок для приготування та зберігання їжі: приніс магічне каміння для підігріву, холодильний короб та переносну піч. Сьогодні ми мали вечеряти місцевими морепродуктами та теплими овочами. А на додачу — пляшечка мого улюбленого вина з рожевого винограду раннього збору.

— Ну ти як завжди, Ателю! Я знав що ти чудовий капітан, але ж ти на всі руки майстер!