28. Програна партія

Сфера Фіяловеннія, Пантеон Дванадцятьох 

Темі

— Радий вітати усіх на Церемонії посвяти нових Богів до Пантеону Дванадцятьох.

— Богів? — прошепотіла я з легким тремтінням в голосі. — Мало ж одне місце звільнитися.

Ми з братом стояли в окремій ложі, оглядаючи дійство, яке відбувалося у Великій Залі Храму.

Там зібралися усі теперішні Боги Пантеону, окрім брата. Він вирішив: раз батько не попередив його про церемонію, то і йти на неї він не буде.

Проте зараз я бачила, що уся його бунтівна бравада зійшла нанівець. Релторен був надзвичайно напружений, і постійно блукав очима по залу, ніби когось чи щось вишукуючи.

У ту мить, коли Алерса повідомила нам новину, що її прийнято до Пантеону, я не відчувала злості чи заздрощів. Натомість моя тривога почала зростати, закручуватись всередині мене і обплітати міцними важкими мотузками зовні. Мене турбувало наполегливе передчуття небезпеки — ніби наближається щось, що вже відбулося поза нашим контролем, щось, чого ми не можемо відвернути.

Усю дорогу до Храму Релторен йшов насуплений і мовчазний. Хоча останнє, найімовірніше, через присутність Дзеркалки, яка не упустила можливості почесати язиком і побризкати своєю отрутою.

— Як там життя в Цилісеї, Темі? Кажуть, тобі сподобалося? — уїдливу посмішку хотілося розмазати по її обличчю, але я продовжувала спокійно й мовчки йти із незворушним виразом.

— Кажуть, в тебе там з'явився залицяльник, кузино? — Алерса підморгнула мені, хижо всміхаючись, а я уся похолола всередині. Невже батькові відомо про Ателя? Якщо так, то він може вдатися до якихось дій і нашкодити Ателю, аби вказати мені на моє місце. Я постаралася не видати жодним м'язом на обличчі, що мене зачіпає ця тема.

— Справді? — спитала я якомога легковажніше. — Може хтось і був. Розважатися зі смертними нам ніби ніхто не забороняє.

— Оце та-а-ак! Наша маленька Темі нарешті стала дорослою? — з удаваним розчуленням на обличчі промовила Дзеркалка. — Невже нічого не здригнулося у твоєму серденьку, і ти просто скористалася якимось брудним смертним? — Алерса скорчила невинний вираз. 

Мені хотілося обрушити на неї кілька валунів, а потім розмазати по землі аби й сліду не лишилося. І через її ось ці підколи, і через те, як вона говорить про смертних, зокрема про Ателя. Але ж звідки вони могли дізнатися?

— А як тобі було у світі людей, Алерсо? Не хочеш поділитися враженнями? — Поки я перебрала в голові усі можливі способи поквитатися з кузиною і намагалася зрозуміти, звідки батькові відомо більше, ніж треба, Релторен вирішив врятувати ситуацію.

Мушу сказати, впорався він на відмінно, бо решту дороги Алерса не затикалася, і в усіх можливих барвах розписувала нам, наскільки жахливим здався їй Рейсмір, як гидко було перебувати поруч із людьми, і як вона ледве дочекалася завершення іспиту, аби повернутися до Сфери.

І ось зараз ми були в Храмі й дивилися, як вона входить в коло і приймає посвяту в Пантеон. Релторен, перервавши своє уважне спостереження, різко обернувся до мене, і схопивши за плечі, зазирнув в очі.

— Слухай мене уважно, Темі. Що б не сталося — ти маєш діяти згідно з планом. 

— Що ти?.. — я не розуміла, з чого б це такі настанови від нього зараз.

— Не перебивай. Запам'ятай те, що я сказав тобі про архів. Ти маєш влаштувати для себе щасливе життя зі своїм коханим будь-якою ціною. Я не пробачу тобі, якщо ти скнітимеш у цьому палаці лицемірства із розбитим серцем до кінця своїх днів.

Він зняв із себе перстень зі змією і вклав мені в долоню. 

— Ти в мене розумна, здогадаєшся, що до чого. Не намагайся допомогти мені, нікому не довіряй і не зраджуй свого серця. Пообіцяй мені.

— Але… брате! Що відбувається? — я відчувала, що очі мої повні сліз, а паніка вже накриває з головою. — Поясни мені!

— Пообіцяй, Темі! — наполегливо промовив він. Від хвилювання серце виривалося з грудей, а думки розбігалися у різні боки. Я зиркнула вниз, де досі тривала церемонія. Поряд з Алерсою вже стояв Крістієн. Окинула поглядом коло Дванадцятьох: батько, мама, бабуся, Ларайненн, Кандріен, Алтірей, Сентіре, Даміла, Уркетрі, Кавада, Алерса… і Крістієн. Немає дідуся Морека і Релторена. Я перевела наляканий погляд на брата, нарешті зрозумівши причину його настанов.

— Ні, — тихо промовила, схопивши його за руку, — Будь ласка, тікай, я не впораюся без тебе!

— Ти впораєшся, сестричко, — Релторен м’яко всміхнувся і провів рукою по моєму волоссю. За мить посмішка стала кривою і він весело промовив: — Схоже, цю партію я програв. Але здаватися не збираюся, не хвилюйся. Проте в тебе не так багато часу, Темі. Ти маєш діяти і пообіцяти мені, що виконаєш те, про що я просив!

Я почула звук кроків, що наближалися до ложі, і злякано подивилася на двері.

— Пообіцяй! — вимогливо повторив Релторен.

— Обіцяю, — тихо відповіла я, відчуваючи як по щоці стікає сльоза. В цю ж мить двері відчинилися і до ложі увійшли двоє Зоряних Тіней — вартові і ручні пси батька.

— Релторене, рішенням Верховного Бога тебе виключено зі складу Пантеону Дванадцятьох, і взято під варту за звинуваченням в умисному перешкоджанні іспиту обраної, фальсифікації звітів та діях, спрямованих на руйнування добробуту Сфери.