27. Сфера

Цилісея / Сфера Фіяловеннія

Темі

Рівно опівдні я була вже готова. Розставання з Ателем було фізично болісним для мене. Та я втішала себе думкою, що чим швидше ми з усім покінчимо, тим швидше будемо знову разом.

— Ти впораєшся, — тихо промовив він, торкнувшись моєї щоки. Ми стояли притулившись чолами одне до одного, не бажаючи віддалятися навіть на відстань долоні. 

— Я сумуватиму за тобою, — промовила я і потягнулася до Ателевих губ. — Без тебе усі світи порожні.

— Я теж сумуватиму, — він поцілував кісточки моїх пальців, і неохоче відсторонився, почувши невдоволене зітхання Релторена. 

— Чому я змушений це все терпіти? — промовив брат, дивлячись на стелю. — Ходімо вже, нещастя.

Релторен підставив мені лікоть і ми рушили на вихід із печер. Я відчувала погляд Ателя за спиною, але усіма можливими силами змусила себе йти не обертаючись. Бо якби обернулася — мені б не вистачило духу спокійно йти далі, залишаючи його тут. Я струснула головою, намагаючись налаштуватися на потрібний лад. Зараз я мушу бути зібраною і зосередженою на справі, інакше в нас нічого не вийде.

Ми вийшли на поверхню і піднялися на пагорби, що оточували скелю. Брат сказав, що краще відійти ще трохи далі, аби ненароком не видати мій сховок. Хоча мені здається, якщо батько захоче, він мене всюди знайде.

Коли ми відійшли достатньо далеко, Релторен почав створювати перехід. Це був достатньо складний ритуал і доступний далеко не всім. Його дозволялося вивчати і практикувати лише тим, хто входив до Пантеону Дванадцятьох, та Богам, які чимось відзначилися перед Сферою. Я знала лише теоретичну складову, на практиці ж ніколи не пробувала. Та й це лише завдяки тому, що брат колись вивчив його разом зі мною нібито заради жарту. Це була наша спільна таємниця від батьків, бо якби вони дізналися — у брата були б серйозні проблеми. Особливо лютував би батько від того, що Релторен поділився сакральними знаннями з малим дівчиськом. Хоч тепер я задумалась: чи так вже заради жарту Релторен його зі мною насправді вчив?

Але спитати зараз було недоречно, тому я вгамувала свою допитливість і спостерігала, як співучі монотонні слова Релторена відлітали від нього біло-прозорими стрічками й на відстані витягнутої руки утворювали овальний мерехтливий контур. Коли цей контур замкнувся, Релторен підійшов і приклав руку всередину овального кільця. Заплющивши очі, він проспівав наступні слова ритуалу, і простір під його рукою пішов тріщинами, аж поки не розсипався, як розбите дзеркало.

Усередині овалу можна було розрізнити обриси знайомого мені з дитинства саду і купол Міжхмарної Зали, чий краєчок височів над деревами.

— Готова? — Релторен обернувся до мене, простягнувши руку.

— Ні, — чесно зізналася я, відчуваючи як всередині хвилями накочує тривожність. — Але це не має значення.

Я вклала свою долоню в його руку, і ми зробили крок всередину прозорого марева.

Прокліпавшись якусь мить, я озирнулася навколо. Релторен привів нас на галявину недалеко від мого улюбленого водоспаду. 

— Куди ми зараз? 

— Маємо йти одразу до батька, — відповів він повільно, ніби вагаючись. — Втім, я думаю, він вже відчув, що ми у Сфері, і трохи заспокоївся. Ходімо.

Релторен розвернувся і повів мене до нашого місця. Дійшовши до водоспаду, ми звично вмостилися на його кам'яному виступі.

— Зараз все виглядає так, ніби ти збираєшся завербувати мене і заохотити залишитися у Сфері, — нервово захихотіла я. — Мені варто хвилюватися?

Релторен мляво всміхнувся, і я побачила, що він нервує.

— Я хвилююся, Темі, — врешті зізнався він. — Мені не подобається нетерплячість батька і те, що він усіма силами прагне тримати тебе в зоні свого контролю.

Релторен був такий напружений і серйозний, що моя власна тривожність несвідомо почала розкручуватися ще дужче.

— Ми маємо бути надзвичайно обачними й прораховувати на два кроки наперед, — промовив брат, насупившись. — Повір мені, я не тішуся легковажно своїми перемогами у баталіях з батьком. Якщо на церемонії я заскочив його зненацька, то зараз... Він знає, що я граю проти нього. І я боюся, аби це знання не зіграло проти нас. Занадто легко він піддався в цей раз. А отже, для нього це також несе якусь вигоду. Знати б яку.

— То що нам робити? 

— Тобі — бути максимально покірною і мовчазною, — я зиркнула на нього спідлоба. — Не дивися так на мене, це в твоїх інтересах.

— А ти? — від зростаючої тривоги я почала крутити в руках аметист, який висів на шиї. Я зняла його з браслета, який мені подарувала скеля. Залишила собі один, а сам браслет віддала Ателю, аби міг спокійно проходити в печери.

— А я опущуся до дрібних капостей, аби батько трохи розслабився і не сприймав мої витівки за щось серйозне.

— Підкладеш йому тхора у ліжко? — гмикнула я, всміхаючись.

— Придумаю щось оригінальніше, — відмахнувся Релторен, теж розтягуючи губи в посмішці. — Головне, будь чемною і не сперечайся з батьком.

— О так, Темі. Тобі варто бути найчемнішою дівчинкою у всіх світах, аби загладити свою провину, — почувся до нудоти знайомий голос з-за спини.