26. Ти маєш повернутися

Темі

Мене розбудив аромат кави. Вставати з ліжка, насправді, не було жодного бажання, але я провела рукою по матрацу і, не знайшовши там Ателя, розчаровано видихнула і розплющила око. 

— Не зітхай так, люба, — він поставив тацю з кавою на стіл, і сів на ліжко біля мене. — У нас попереду багато часу разом, але зараз мусимо подбати про твою безпеку, — Атель нахилився і залишив на моїх вустах ніжний поцілунок. — Справи не чекають.

— Треба обмежити твоє спілкування з Релтореном, — буркнула я. — Ні хвилини вільного часу, все справи та справи.

— Не перебільшуй, буркотунко, — Атель всміхнувся і взяв свою чашку з кавою. — Ти й сама знаєш, що це більш ніж нагальне питання. Тим паче твій брат вчора дуже делікатно дав нам можливість побути вдвох.

— Та знаю, — я сіла на ліжку і Атель подав мені мою каву. — А тістечок немає? — я подивилась на нього благальним поглядом.

Атель розсміявся і простягнув мені кругле шоколадне тістечко, присипане білою хрумкою крихтою.

— Бери, ласунка. Тебе за тістечка підкупити можна, — він тихо розсміявся.

— Як же смачно... — я вже відкусила чималий шматок тістечка і насолоджувалась шоколадно-молочним смаком.

Атель дивився на мене з розчуленням і ніжністю.

— Спостерігати за тобою в такі моменти варто усіх тістечок світу.

— Я не проти, — промовила, я струснувши рукою, аби магією очистити пальці. — Але одного за раз замало, врахуй це.

— У Сфері погано з їжею? — за коротку мить мовчання спитав Атель, звівши брову. Вираз його обличчя підказував, що запитання слід сприймати з дрібкою іронії.

— Богам не потрібна їжа, — я повела плечима. — Ми заряджаємося від своїх стихій та навколишньої енергії. — На церемоніях та великих святах ми маємо подобу бенкету, але вона, скоріше, несе естетичну функцію.

— Що, ніхто не любить чогось смачного випити або з'їсти? Навіть заради нових відчуттів? — здивовано спитав він.

— Так, як я, ніхто, — промовила всміхаючись. — Але ти маєш розуміти, Ателю: серед Богів не заведено опускатися, як вони кажуть, до рівня смертних. Більшість уродженців Сфери до нудоти честолюбні й носяться зі своїм походженням, часом навіть не працюючи над розкриттям власних здібностей, — я з гіркотою подумала, що і сама не була схильна до того, аби самостійно розвивати свої вміння. — Іспит на дорослішання — єдиний етап, обов'язковий для всіх. І під час нього дійсно необхідно розкрити якісь додаткові вміння чи розширити магічні канали, як це сталося в мене. Але перед чи після нього дуже мало хто справді займається розвитком власних можливостей. Більшість сфокусовані на ілюзорній величі та силі, які ніби за замовчуванням присутні в кожного, хто народився в Сфері. 

— Гм, — Атель криво всміхнувся. — Не думав, що боги такі недальновидні.

— Не всі, — я відповіла йому такою самою посмішкою. — Як бачиш, мій любий братик має неабиякі вміння, що, враховуючи спрямованість його сили, робить його доволі могутнім Богом. 

Атель гмикнув і всміхнувся ширше. Думаю, він і сам встиг вже оцінити могутність Релторена.

— А ще в мене є кузина, — при спогадах про Дзеркалку я скривилася. — Алерса. Вона, незважаючи на свій доволі юний вік, теж має багато вмінь та високий рівень здібностей. Алерса цьогоріч теж бере участь в іспиті.

Дивно, але за ці дні я навіть не згадувала, як там мої кузини, чи склали Алерса і Крістієн вже свої іспити. Хоча, це й не дивно. Після усіх подій і так голова йде обертом, та й вони навряд чи за мене хвилюються. Я гмикнула. О, так, Дзеркалка ще й скакатиме від щастя через мій провал. 

Хай якою я незворушною завжди була зовні при наших з нею суперечках, але всередині я відчувала наполегливе бажання щось довести, перевершити, обіграти. А зараз виходить, що я програла, через неприйнятий іспит, але всередині не почуваюся переможеною і не шкодую ні про що. Мабуть, тому, що насправді я здобула набагато ціннішу і важливішу перемогу, ніж можна було очікувати. Я глянула на Ателя, переповнена почуттями.

— В тебе обличчя зараз таке, ніби ти мене з'їсти хочеш, — пожартував він. — Попереджаю: я не ховаю на собі тістечка, хай що ти там собі надумала!

— Ти і є найсолодше тістечко, — промовила я тихо і наблизилася до його губ.

— Та ви знущаєтесь! — обурено гаркнув Релторен, вломившись до нас у кімнату. — Я вам і так дав часу скільки міг, ну треба якусь совість мати! Ладно Темі, але ти, капітане! Від тебе я не очікував!

— Е-е! Що означає «ладно Темі»? — вигукнула я не менш обурено, а Атель аж давився зі сміху. — І взагалі, хто ось так вривається?

— Вас якщо не відривати періодично одне від одного то ви у якийсь свій власний світ переїдете жити! — Релторен махнув рукою і під ним з'явилося крісло. — Батько з самого ранку стукає по мені ментальними сигналами. Добре, що хоч в тебе тут захист, і вони не на всю силу долітають, — Релторен гмикнув з кривою посмішкою. — А то б уже до тями приводили мене всі гуртом. Сили він не жаліє, занадто нетерплячий якийсь.

— Що хотів? — спитала я насторожено, вже і так знаючи відповідь.

— Виконання моєї частини угоди, сестричко, — Релторен перебирав пальцями по оббивці крісла.