25. Моє серце — твоє

Атель

Релторен пішов, а між нами повисла тиша. Темі дивилася на мене, силуючись щось сказати, але, мабуть, хвилювалася і не могла дібрати слів.

Я встав зі свого крісла і сів на підлогу біля її ніг. Вклав голову їй на коліна та просто дивився в очі. Темі занурила руку у моє волосся і пропустила його між пальцями. Погляд її був сповнений болісної ніжності та жалю.

— Вибач мені, Ателю, — промовила вона тихо.

— Мені немає за що тебе пробачати, Темі, — наші голоси звучали тихо, і здавалося, ніби ми взагалі розмовляємо подумки: через самі лише погляди й дотики.

Темі гірко всміхнулася і похитала головою, не згоджуючись зі мною.

— Я принесла стільки хаосу в твоє життя. Через мене ледве не загинув Осгаль, уся команда пережила жахливий досвід, а ти... Ти, Ателю, тепер будеш змушений повністю перекроїти усе своє життя, якщо обереш лишитися зі мною, — Темі ніжно провела кінчиками пальців по моїй вилиці, і від цього дотику всередині мене почало розгортатися полум'я.

— Я не хочу, аби ти страждав через мене, аби змінювався та переставав бути тим, ким ти є. Я знаю, як це боляче, коли тебе намагаються перекроїти на свій лад, — обличчя Темі стало геть сумним, а очі налилися сльозами.

— Я дію з власного вибору, Темі, — я підвівся, аби мати змогу обхопити її обличчя долонями. — Я збрешу, якщо скажу, що мені не страшно, чи що все це не видається занадто швидким і божевільним, — я ніжно всміхнувся і зловив пальцем сльозу з її щоки. — Але я не можу просто піти і продовжити жити колишнім життям, удаючи, ніби все, що трапилося за останні дні, було марою. 

Темі схлипнула і подивилася на мене з надією.

— Я роблю це не лише для тебе. Я так хочу, розумієш? Якщо існує можливість прожити з тобою в цьому світі якомога довше — я нею скористаюся, — я взяв її долоню і поцілував кісточки пальців. — Тому що спокійно жити без тебе я вже точно не зможу. І тому що не хочу, аби ти страждала від розбитого серця через те, що я піду з життя занадто рано. 

Сльози котилися по її обличчю, але з очей нарешті відступила провина. Я бачив у них вдячність, любов і довіру. А це важило набагато більше за будь-які гучні зізнання.

— Я думала, що ненавидітиму батька за те, що він підлаштовував усе це із самого початку, — хрипко промовила Темі. — Але тепер я йому вдячна. Завдяки його рішенню я потрапила у Цилісею, хай він цього й не планував. А Цилісея подарувала мені зустріч з тобою. Моє серце — твоє, Ателю. Я теж дію з власного вибору і віддаю його тобі цілком і повністю. Не тому, що я романтична дурепа, — Темі засміялася крізь сльози, а я всміхнувся, провівши рукою по її щоці. — А тому що я знаю, що ти його берегтимеш навіть краще, ніж я сама.

Я підвівся і простягнув Темі руку. Її долоня була зовсім тендітна порівняно з моєю. Не припиняючи дивитися їй в очі, я охопив її за талію, а вона обійняла руками мою шию.

Її погляд надзвичайно заворожував. Очі із золотавим відблиском були схожі на справжні зорі. Ця мить між нами була сповнена істинної древньої магії, сильнішої за магію усіх можливих світів. Мені хотілося зробити цю мить нескінченною, закільцювати у часі й назавжди лишитися жити всередині неї.

Мабуть, моє внутрішнє бажання було занадто гучним, тому що десь на периферії мені почулася тиха, повільна мелодія. Якраз така, що неймовірно тонко відповідала всьому, що відбувалося зараз між нами. Темі всміхнулася — вочевидь, теж почувши її.

— Не думала, що мій брат аж такий романтик.

— Справді? Релторен? — промовив я тихо. — Боюся уявити, як він зараз грає на флейті чи скрипці із розчуленням на обличчі та самотньою сльозою на щоці.

Темі дзвінко засміялася, і звук її сміху вплівся в мелодію, зробивши цю мить ще чарівнішою.

— Він не подякує тобі за такі фантазії, — Так само тихо промовила вона. Хитра посмішка свідчила про те, що вона з радістю підтримує цю грайливу бесіду.

— Ми йому не скажемо, — прошепотів я.

Моя рука ковзнула вгору по спині Темі, пальці пробіглися між лопатками, викликаючи на її шкірі сироти, які я відчув навіть через тонку тканину сукні. Я провів рукою далі, змушуючи її вкласти свою долоню в мою. 

Темі дивилася мені в очі, важко дихаючи. Я бачив у них той самий вогонь, який відчував всередині себе.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона, і поклала голову мені на плече.

— А я, кохаю тебе, моя зоряна Богине, — я поцілував її в маківку, і притиснув до себе сильніше. Її дихання лоскотало мою шию, а серце відбивало ритм у моїй грудній клітині, і я відчував його як своє власне.

Ми повільно рухалися у танці, дозволивши цій миті повністю поглинути нас, розчинити у собі. Більше не існувало Сфери, світів, Богів та ельфів. Існували лише ми — Темі і Атель.

Два серця, які загубилися десь посеред зірок, ведені піснею своїх душ. 

Дві душі, які нарешті переплелися в танці кохання та полум'я, забувши про все.

Завтра ми знову опустимося на землю до усіх проблем, перешкод та протистоянь. Але сьогодні, в цій печері біля озера — світ існує лише для нас двох.