22. Словесні баталії

Сфера Фіяловення

Пантеон Дванадцятьох

Релторен

Шкода, що я не бачив батька в той момент, коли хтось із архіву повідомляв йому про ритуал, проведений Темі. Уявляю, скільки люті було. Але хто ж йому винен? Він сам почав цю гру з шахрайством, а потім, звинувативши у цьому ж Темі, хотів змусити зробити її те, чого вона зробити просто не змогла б.

Йдучи до батькового кабінету, я не міг знати напевно, чого мені очікувати. Однак те, що це не буде нічого доброго, я чудово усвідомлював. І я не збирався провокувати його зараз ще більше. Потрапити під гарячу руку Бога руйнування — ще те задоволення, я не самогубець врешті-решт. Але й стелитися перед ним не збираюся. Він сам винен у всьому, що відбувається зараз у Сфері і поза нею.

Стукати мені не довелося, адже дверей на звичному місці не виявилося. Я ледве зміг стримати посмішку. Все ж мої припущення щодо цілісності кабінету буди правильними. Мабуть, занадто довго я діставався, і батькові урвався терпець, що він аж на двері визвірився.

— Я викликав тебе Безодня знає коли! Ти не розчув мій сигнал?! — гаркнув на мене Верховний Бог, щойно я переступив поріг кабінету.

— Чудово розчув, — і дійсно, батько не пожалів сили. Приклало мене його сигналом так, що я аж у просторі загубився на якийсь час. — З Цилісеї довгенько добиратися.

— Тобто ти не заперечуєш? — від здивування у батька аж голос стишився від крику до звичайного гучного вигуку.

— Що саме? — об мій спокій можна було розбивати брили. Хоча, маю надію, батько не почне це перевіряти.

— Не клей із себе дурня! Що ти був в Цилісеї! — знову гаркнув він, оговтавшись від попереднього здивування.

— Навіщо б мені заперечувати, якщо я дійсно там був? — я дивився на батька, склавши руки на грудях і ледве помітно нахиливши голову вбік.

— І з якою метою ти відвідував цей світ? — стіл, над яким нависав батько, і краї якого він стискав пальцями, почав повільно розсипатися, тліючи під його силою.

— Стіл шкода, — спокійно промовив я, кивнувши батькові головою на вищезгаданий об'єкт інтер'єру. Він перевів лютий погляд на свої руки, і заплющив очі. Якусь мить він просто мовчки стояв, лише плечі його здіймалися та опускалися в повільному ритмі дихання. А потім батько відірвав руки від столу і підійшов до вікна, впершись у підвіконня. Вже опанував себе, чи думає, що камінь міцніший? Сумніваюся, що витримає.

— Я все ще чекаю на відповідь, Релторене, — він промовив це вже більш спокійно, але не менш загрозливо.

— Думаю ти й сам знаєш. Я прибув на поклик Темі.

Я уважно спостерігав за його реакцією. Якби я не розвивав і не вдосконалював свою силу з самого дитинства, то й не помітив би жодного прояву емоцій чи почуттів. Але я був асом у своїй справі, і його нервові мімічні пересмикування від мене не сховалися. Зрозуміло. Палицю поки що краще не перегинати.

— І чому, скажи мені, ти вирішив втрутитися у її іспит?

— Я не втручався в іспит. Наскільки мені відомо, Темі успішно склала його ще кілька днів тому.

— Ха! Склала! Ця недолуга вистава розрахована на колисників*! Жоден Бог Пантеону при здоровому глузді не зарахує такий іспит!

— Але ж магія зарахувала. Мітка з її руки зникла, а отже, іспит складено, — я продовжував говорити з батьком спокійно і виважено. І це його, схоже, ще більше дратувало.

Батько повернувся до мене із хижим виразом обличчя.

— Ось це мені й цікаво, Релторене. Яким дивом магія мітки зарахувала завдання?

— Звідки мені знати? Я не розбираюся в принципі її роботи. Наскільки мені відомо, цим займається Верховний Бог.

Вираз батькового обличчя став оманливо лагідним, але в очах плескалася лють і бажання руйнувати. 

— І справді, — лячно спокійно відповів батько. — Ось тільки Верховний Бог сам не розуміє як це сталося. Схоже, що магію мітки змогли якимось чином обдурити. Не знаєш, хто міг би бути на це здатним?

— Ти, — спокійно відповів я, з насолодою спостерігаючи за тим, як обличчя батька витягується в подиві, а маска стриманості розлітається уламками. 

— Що?! — люто заревів він. Вазон біля його ніг осів пилом на підлогу. — Ти хочеш сказати що я став би навмисно обманювати магію мітки?!

— Ти її вже обманював на самому початку. Тому, мабуть, так, я думаю, що хочу сказати саме це, — я промовив це, навіть бровою не повівши. 

— І для чого, дозволь мені спитати, мені це робити зараз? — процідив батько. 

— Звідки мені знати? Я не знавець твоєї особистої мотивації. Можливо, ти згадав, що Темі — твоя донька, а не лише одна з Богинь Сфери, або в тебе якісь інші мотиви, про які мені невідомо, — я так само спокійно відповідав і уважно спостерігав за ним. Хотілося б все ж передбачити, яким буде його наступний крок.

Батько замовк, і дивився на мене, насупившись. Схоже, він зміг таки опанувати себе, принаймні ззовні. Якусь мить він мовчав, намагаючись пропалити мене поглядом, але я звик до цих зиркань, тож особливо не вразився.