20. Залягти на дно

Релторен

Сигнал Темі застав мене в одному зі світів, куди я рушив перевірити джерела. Останнім часом я тільки цим і займався. Знав, що ця проблема, на жаль, існує дуже довго, просто раніше мені було на це байдуже.

Проте події останніх днів змусили мене подивитися на все під іншим кутом. Щиро кажучи, мені плювати було на своє місце в Пантеоні. Я знав, що це саме вони тримаються за мене, тому що потребують доступної мені спрямованості сили. І батько чудово це усвідомлював, тому, хоч і погрожував мені, але й сам боявся, що я можу піти.

Його позиція в Пантеоні зараз і так під величезним питанням, а я не збирався полегшувати йому завдання. А коли почув поклик Темі й, склавши два плюс два, зрозумів, що відбулося, то вирішив, що ускладню батькові усе, що тільки можна, і ще більше, ніж планував.

Коли я з'явився на кораблі, Темі була вже на межі. Я зрозумів: затримайся я ще трошки — і втратив би сестру. Лють роздирала мене зсередини, але я мав бути зібраним і спокійним зараз, аби допомогти їй.

Було видно, що Темі витратила забагато сил. Вона майже нічого не тямила і явно хотіла відключитися якнайшвидше. Але я бачив на палубі пораненого, зовсім малого хлопця, а цілительською силою поміж іншого у нас володіє саме Темі. 

Ледве привівши її до тями, я поспішив слідом. А тоді вона ошелешила мене тим, що хоче провести ритуал. І як лише згадала в такому стані?

Я знав, що це величезна відповідальність, адже це не просто наректи когось кровним братом — це обов'язок дбати про цього смертного до кінця його життя, приходити на допомогу, коли потрібно, ділитися силою, захищати... У Сфері ми не проводили подібних ритуалів, та й в інших світах ні — батько не пережив би, якби хтось із нас таким чином породичався зі смертним і використав святу божественну енергію так бездарно. Це, звісно, було додатковим аргументом на користь того, аби все ж таки провести цей ритуал для Темі та хлопця.

Поглянувши на Темі та її серйозний погляд, я зрозумів, що вона не відступиться. Що ж, тоді мушу її підтримати і допомогти. 

Набути смертного брата — це все ж таки доволі цікаво. Такого досвіду я ще не мав. Всміхнувшись подумки з усієї іронічності ситуації, я взявся проводити ритуал. Жодних гарантій, що це допоможе хлопцеві, не було, але зрештою ми впоралися. А Темі, не витримавши напруги та величезної витрати сил, вимкнулася на останніх хвилинах ритуалу. Втім, це не завадило завершити його і зафіксувати результат.

Хлопець дихав і, схоже, невдовзі мусив прийти до тями. Капітан підхопився до нього, вкладаючи його голову собі на коліна. Я ж підняв Темі і поклав її на мішки, які після усіх пригод дивом залишилися лежати під одним з бортів. Озирнувся до того місця, де вона стояла, і рушив за її плащем, яким накрив її. Він не тільки приховує божественну силу, але й не дозволяє їй розпорошуватися. Завдяки цьому відновлення піде швидше. 

— Дихай, Осгалю... Давай, хлопче, дихай, — капітан прибрав з обличчя юнака скривавлене, налипле на лоба волосся і гладив його по голові. Команда забігала палубою, вочевидь, згадавши про свої обов'язки. Корабель тепер летів надзвичайно швидко і тримався рівно, закріплений унікальними вміннями капітана.

— Що з Темі? — кивнув він мені, глянувши насторожено.

— Спить.  

— З нею все в порядку? Що ви зробили з Осгалем? 

— Очевидно, врятували йому життя, — я криво всміхнувся. 

— Ти знаєш про що я питаю, — процідив капітан, суплячи брови. Які ми суворі.

Я втомлено зітхнув.

— Він тепер нам кровний брат. Хоч і смертний, — як же я хочу бачити обличчя батька, якщо він про це дізнається. — Темі відновиться, не хвилюйся. Хоч і знадобиться трохи часу. З хлопцем теж усе буде гаразд.

Капітан кивнув. До хлопця вже підбіг, вочевидь, корабельний цілитель і почав обробляти рану на голові. Капітан передав малого в руки лікаря і підвівся, склавши руки на грудях.

— А як щодо тебе? 

— Що щодо мене? — я підняв брови, дивлячись на нього з легким здивуванням.

— Я хочу знати, чи становиш ти загрозу для моїх людей та Темі. Адже ти Бог Пантеону?

— Як проникливо... — промовив я з ноткою знущання. — Я старший брат Темі, як уже можна було зрозуміти. І для неї я точно жодної загрози не становлю. На вас мені переважно байдуже, але сестра переймається. Тому ні, шкодити я нікому не збираюся.

Капітан уважно вдивлявся в моє обличчя якусь мить, потім видихнув і простягнув руку.

— Атель Алейрінський. Капітан корабля.

— Релторен. Бог брехунів та злодіїв. Один з Дванадцятьох, — я потиснув руку капітанові. Він же дивився на мене з піднятою бровою та саркастичною посмішкою.

— Якби ти назвався одразу, я б не повірив жодному твоєму слову, — весело промовив він.

— А зараз віриш? — я нахилив голову, дивлячись на нього насмішкувато.

— Вірю. Ти не схожий на лиходія.

— Ось так завжди, — я гротескно зітхнув, — щойно зачують про займану посаду, одразу перестають вірити. Дурні стереотипи... А я, між іншим, найчесніший Бог у Сфері. 

Атель іронічно всміхнувся.