14. Розмови з вітрами

Темі

Атель підійшов до штурвалу і взявся за важелі. Заплющивши очі, він ніби до чогось дослухався чи намагався відчути. За кілька миттєвостей він глянув на свого помічника та, кивнувши, промовив:

— Вірно, Кайле, дякую.

Кайл всміхнувся і сів прямо на дерев'яні дошки палуби, спершись об борт.

— Дивіться, тері, зараз буде вистава, якої ви ще не бачили! — весело промовив він до мене. Я підняла брови у німому запитанні, але моряк лише махнув рукою в бік капітана, спонукаючи спостерігати за його діями. Я вмостилася на ящик обабіч Кайла і стала уважно дивитися на Ателя.

Він був надзвичайно зосереджений і серйозний. Погляд розфокусований, руки міцно тримають важелі штурвалу, і губи нечутно шепочуть якісь слова. Корабель плив своїм звичайним темпом, тож поки нічого, що могло би зійти за виставу, не спостерігалося.

До нас ліниво підтягувались й інші моряки з широкими усмішками та вогником передчуття в очах. Це вже цікаво. Схоже, обіцяне дійство для них — щось, на кшталт їхньої власної традиції.

Не встигла я як слід піти за цією думкою, як корабель різко струснуло і підняло. Аби не впасти, я вхопилася руками за борт. Судно починало все більше й більше набирати швидкість, аж поки майже не летіло... над водою? Я визирнула за борт за прикладом молодих хлопчаків, які перехилилися за нього із таким диким захватом в очах, що я сама заразилася їхніми емоціями. Корабель справді немовби летів: лише сам краєчок кіля торкався води, розсікаючи її, наче гострим лезом. Решту корабля підтримували повітряні потоки, дозволяючи йому ковзати по собі, як по скляній слизькій поверхні.

Атель уже абсолютно розслаблено стояв біля штурвалу, всміхаючись своїй команді. А ті вигукували та свистіли, на що він просто відмахувався. Корабель продовжував летіти на повітряних потоках, лишаючись стабільним та комфортним для пасажирів. А за якусь мить Атель уже був біля мене, лишивши штурвал. Я озирнулась, очікуючи знову побачити там Кайла, але за штурвалом було пусто. Я шоковано глянула на Ателя.

— А як же?.. — спитала, вказавши рукою за спину на самотній штурвал.

— Штурвал? — Атель розуміюче всміхнувся. — Поки ми летимо потоками, додатково керувати не потрібно, корабель сам триматиме курс. А коли потік перериватиметься, я відчую і заберу керування.

— У вас тут якийсь особливий артефакт вбудований? — я намагалася зрозуміти, як це все працює, тому що щось схоже я бачила лише як прояв божественної сили. Але Атель точно не має божественної іскри, я б відчула.

— Я сам собі артефакт, — він видав криву посмішку і сперся спиною об борт. Не витримавши мого погляду, у якому читалась вимога відповіді, він пояснив: — Я вже казав, що завчасно відчуваю погодні зміни. Якось, коли ми не встигали поставити захист на останню ділянку виноградників, мені вдалося на кілька миттєвостей перенаправити вітер в інший бік. Він відтягнув за собою грозову хмару, і, поки все поверталося на свої місця, — ми впоралися із щитом, і врожай не постраждав. Тоді я зрозумів, що можу розвивати свій дар у різних, доволі нестандартних напрямках.

Я слухала Ателя із щирим захопленням. Неймовірно! Я й не думала, що смертні здатні так розкривати власні сили. Скільки ж усього мені ще невідомо про їхні світи? 

— Це неймовірно! — я щиро всміхнулась йому і поспішила задовольнити свою цікавість: — А твій помічник Кайл — теж має таку спрямованість магії?

— Ні, Кайл у нас має здібність чути корабель, що значно зменшує ризик несподіваних поломок. Зазвичай ми встигаємо їм запобігати. 

— А як же тоді він дізнався, що час робити... А що ти, власне, робив? — я щиро засміялася. Мені цікаво було розмовляти з Ателем, дізнаватися більше про нього та про Цилісею. Чи не вперше за останні дні я змогла відчути душевний спокій і легкість.

— Я підказав йому, як за допомогою його спрямованості можна відчути необхідний потік вітру. Його завдання — лише зловити, а я вже з ними розмовляю, прошу допомоги, і далі ми просто співпрацюємо, поки нам по дорозі.

— Розмовляєш з вітрами? — він взагалі усвідомлює, яку силу має? Схоже, що ні, інакше не говорив би про це так, ніби це щось загальнодоступне. — І що ж вони тобі розповідають?

— Це не схоже на звичайну розмову, як-от, наприклад, зараз. Я просто образно розумію, чи можуть вони допомогти, чи нам по дорозі, в гуморі вони сьогодні чи ні... — замислено промовив він.

«Прямо як мої розмови з морем» — ледве не зірвалося з язика, але я вчасно себе стримала. Атель і так ставить забагато питань про моє походження, на які я не можу йому відповісти.

— Це надзвичайне вміння, — м'яко всміхнулася я йому. — Я розумію, чому твоя команда так тебе шанує. 

Він відповів на мою посмішку. Якийсь час ми стояли мовчки, спостерігаючи за тим, як обрій ніби перетворюється на стрілу, яка несеться кудись із шаленою швидкістю. Хоча насправді неслися ми.

— А як щодо тебе, Темі? — перервав мовчання Атель. — Яка твоя спрямованість?

— Цілительство, — я відповіла якомога невимушеніше. Якщо подумати, я й не збрехала: я справді мала у собі цілительську складову від мами. Єдине, що не дуже її розвивала. Щоправда, після розмови з Ателем про його спрямованість я задумалась: а чому, власне, я цього не робила?

— Корисна спрямованість, — перервав мої самокопання Атель. — Працюєш за спеціальністю?