13.1

Темі

Сонце настирливо гріло мою щоку всупереч моєму бажанню. Ранок видався важким, і вставати не хотілося зовсім. Хоча який же це ранок? Схоже, я проспала до самого обіду! Ліниво розплющивши очі, я глянула в ілюмінатор: точно, сонце вже підіймалося до найвищої точки. 

В тілі відчувалася слабкість, а божественна іскра всередині неприємно пульсувала, нагадуючи, що вчорашня витрата занадто великої кількості сил та розкриття додаткових каналів не минули для мене безслідно.

Я пропустила тілом хвилю цілительської енергії в надії трохи покращити своє самопочуття. Для повного відновлення потрібен був лише час. Полежавши ще трохи, я все ж вдяглася, вмилася і вирушила на палубу. Треба було дізнатись, чи не відставали ми від графіку. Якщо вже випала така можливість і я маю в запасі ще 3 дні — чому б не витратити цей час на дослідження світу, в який мене закинуло волею долі. Чи, скоріше, волею брата — всміхнулась я про себе. Але це вже нюанси.

На палубі панував лінивий спокій. Моряки робили хто що: деякі перевіряли артефакти, інші — звіряли щось у записах і картах, а переважна більшість — грали в карти і кості. Я перевела погляд на місце біля штурвалу. Капітана там не було, замість нього керував вже знайомий мені Кайл. Цікаво, де ж він сам?

— Вітаю, Темі. Сподіваюся, ніч минула добре? — я обернулась на голос за спиною і побачила Ателя, який дивився на мене уважним, серйозним поглядом. Що це з ним? Щось сталося чи просто проявляє турботу?

— Дякую. Все чудово, — я слабо всміхнулася. Вираз Ателевого обличчя лишився незворушним, лише очі злегка звузилися.

— Вчорашня буря не надто тебе налякала? — я відчула, як в горлі неприємно залоскотало, а кінчики пальців почало пощипувати від холоду. Нервово глитнувши, я відповіла, зібравши увесь свій можливий спокій:

— Ні, все в порядку. Я зазвичай добре почуваюся в бурю, — я знову всміхнулася, стараючись говорити якомога невимушеніше. Але важко було впоратися зі своїми почуттями, особливо коли власноруч доклала чималих зусиль до цієї негоди.

— Так, я помітив, — Атель смикнув куточком губ, хоч це мало було схоже на посмішку, але обличчя його ніби злегка пом'якшало. — Це була дуже дивна буря.

— Чому дивна? — я відчувала, як всередині мене зростає напруга. 

— Тому що її не мало би бути. Вона з'явилася ніби нізвідки, — спокійно промовив Атель, жестом пропонуючи пройти до борту палуби. Я рушила за ним і сперлася об борт, шукаючи в ньому опори.

— Ти вмієш передбачати погоду? — спитала я, здійнявши брови.

— Маю таку здібність. Відчуваю за кілька годин, коли наближаються чи змінюються вітри, або коли будуть опади, — Атель зберігав залізний спокій, на відміну від мене.

Безодня! Треба було спочатку дізнатися про капітана усі нюанси, а потім вже діяти! Схоже, він запідозрив щось неладне. Мовчання затягнулося, і Атель не поспішав продовжувати розмову. Тож я вирішила спитати те, що спитала б особа, яка справді гадки не має, що відбулося.

— І що ж ти думаєш стосовно вчорашнього? — промовила з обережністю. 

— Що кляті Боги знову грають у свої ігри зі смертними, — роздратовано промовив він, дивлячись за обрій.

Я гірко всміхнулася. Що ж, Ателю, твої припущення вірні: ось вона, клята Богиня, стоїть просто поруч із тобою. Ось тільки для мене це було не грою, а чортовим випробуванням. В усіх можливих сенсах.

— Не любиш Богів? — я зазирнула в його обличчя, уважно вглядаючись в очі. Сьогодні вони не нагадували блакить ясного неба, скоріше — глибочінь моря.

— Не люблю, коли вони грають у свої ігри. І те, що змушують жриць витрачати власну енергію на поповнення джерел, — різко відповів Атель. — А так мені на них байдуже — я звик розраховувати лише на себе і не мати покровителів ні серед смертних, ні серед Богів. Тим паче, шкоди від них зараз більше, ніж користі.

Як одна з Богинь я мала би розгніватися, почувши такі слова. Але за дні, проведені в Цилісеї, я дізналася про політику Пантеону і саму Сферу набагато більше, ніж коли була безпосередньо в ній. Тож як би не було прикро — його слова були гіркою правдою.

— Чому тоді відвідуєш храми? — мені дійсно було цікаво, адже вперше зустрілися ми саме там, і було схоже, що з місцевою жрицею він був доволі добре знайомий.

Атель помовчав деякий час. Можливо, роздумував, наскільки відвертим слід бути. Зрештою він відповів:

— Це мій ритуал перед кожним відплиттям. Я нікому не молюся, просто сиджу в тиші або розмовляю з жрицями. В кінці отримую своєрідне благословення від сестри Катрісс, — при згадці про жрицю Атель тепло всміхнувся, продовжуючи дивитися на обрій. — Хоча вона найчастіше говорить, щоб я про себе дбав, а я доволі рідко прислухаюся до неї.

Я теж всміхнулася. Їхні стосунки були схожі на взаємодію мудрої наставниці та не завжди чемного учня. Можливо, для них так воно і було.

— А ти Темі? — Атель обернувся до мене. — Звідки ти родом? Маєш тут якусь роботу чи просто захотілося побувати в іншому королівстві?

Атель почав ставити небезпечні питання, а я вдивилась в його обличчя уважніше. Чому він питає? Звичайна цікавість, чи може він набагато розумніший, ніж здається і здогадався про щось? Я випустила трохи сили, аби зрозуміти його наміри. Гм. Нетерпляча цікавість і дрібка симпатії, яка сперечалась, схоже... з відчуттям обов'язку? Ну, принаймні жодних злих намірів щодо мене він не мав.