12. Іспит

Темі

Атель провів мене до досить просторої та комфортної каюти із ліжком та невеличким столом з одним стільцем. Я не мала при собі забагато речей, тож моя сумка цілком спокійно лягла на стіл, а я вирушила на палубу. Вже за кілька годин мені необхідно буде зробити те, що буквально розірве моє серце навпіл — влаштувати шторм і чорну ніч, лишивши небо без жодної зірки.

Зійшовши на палубу, я роззирнулася, помічаючи декількох моряків, які щось переносили, і Ателя, що стояв біля штурвала, роздаючи розпорядження підлеглим. Щоправда, спостерігаючи збоку, зовсім не було схоже, що він спілкується з ними як з нижчими за рангом. Скоріше — як з рівними приятелями.

Моряки вислухали настанови та пішли виконувати свої завдання, а погляд Ателя звернувся до мене. Він махнув рукою, і я рушила до нього.

— Все в порядку, тері? Каюта влаштовує? 

— Так, звісно, дякую за турботу, — всміхнулась я ніяково. — І можна просто на ім'я, я не прихильниця офіціозу.

— Тоді я теж просто Атель, — він відповів на мою посмішку, не відволікаючись від керування судном.

Між нами утворилося ніякове мовчання, і я не знала, де себе подіти — стояти тут біля нього чи піти до іншого краю палуби. Скосивши погляд на Ателя, який крутив штурвал і зосереджено дивився на море, я мимоволі замилувалася цим видовищем. Він справді був дуже гарний і легко зійшов би за Бога якогось морського напрямку. Зараз він був вдягнений у сорочку з літньої тканини і прості штани із завищеною талією. Рукава були закачані по лікоть, а від фізичних зусиль, які необхідні були для керування штурвалом, м'язи на його руках перекочувались, заворожуючи погляд. Я відчула, як всередині мене залоскотало якесь невідоме досі відчуття, і поспішила відвести погляд. 

— Хочеш спробувати? — Атель, мабуть, помітив мій інтерес, тільки витлумачив його не зовсім правильно. — Не бійся, я підстрахую.

Він жестом запросив мене стати між ним і кермом, і я несміливо взялася за важелі, опинившись притиснутою спиною до його грудей. Атель поклав свої долоні поверх моїх рук, і я відчувала, які вони гарячі, шорсткі і сильні. Мимоволі ковтнула слину і відчула, як сильніше починає калатати серце.

— Не дивися на кермо, — він промовив це тихо, і легкий подув вітерця від його дихання ковзнув по краю мого вуха. — Ти маєш дивитися в тому напрямку, куди хочеш повести корабель.

Я постаралася спрямувати погляд туди, куди він казав. Переді мною розкинулося просторе темне море, проте я поняття не мала, в якому саме напрямку ми маємо плисти. 

— Підніми трохи погляд, — знову тихо промовив він просто над моїм вухом, а я відчувала, як лоскотання всередині мене наростає все більше. — Це Перша зірка. Саме на неї ми тримаємо курс, коли йдемо до Каланії. 

Він трохи натиснув на мою праву руку і повів корабель у вірному напрямку. Тримати штурвал було дуже складно. Я докладала титанічних зусиль лише для того, аби втримати його на місці, і не хотіла користуватися своєю божественною силою для полегшення завдання. Тому що тоді Атель уже точно зрозумів би, хто перед ним. А мені, чомусь, не хотілося відкривати перед ним свою істинну природу.

— Тепер маєш повести трохи ліворуч, спробуй, я допоможу в разі чого.

Я зібрала всі свої сили і крутанула кермо ліворуч. Судно різко хитнуло, з іншого боку палуби почулася лайка, а  я точно впала б, якби мене не підтримував Атель.

— Не так різко, — він стиха засміявся. — Веди повільно і не очікуй, що корабель одразу послухається твого наказу. Йому потрібно трохи часу, аби зрозуміти, що ти від нього хочеш.

Цього разу я спробувала повільніше, і руки Ателя на моїх м'яко допомагали мені спрямовувати штурвал правильно. Від натиску його долонь і гарячих грудей, які я відчувала навіть через плащ, у мене забилося дихання. Одразу зніяковівши від таких незвичних для мене виявів тілесних бажань, я хрипко промовила:

— Це... Дуже важко, насправді, — можливо, цей аргумент хоч трохи виправдає мій стан, бо мені дуже соромно перед Ателем за таку мою реакцію на нього.

Проте він, схоже, не потерпав від ніяковості, і чудово бачив що зі мною відбувається.

— Що саме важко, Темі? — він нахилився до самого мого вуха, а я заплющила очі, намагаючись впоратися із серцем, яке калатало вже так, що ось-ось мало б пробити грудну клітину.

Я повернула голову ліворуч, глянувши на Ателя. Він дивився на мене з таким вогнем почуття в очах, що мені захотілося кинути все і стиснути його в обіймах просто тут, торкатися, цілувати, запам'ятовувати кожну рису і кожну клітинку його неймовірно гарного обличчя і міцного тіла.

Я мимоволі облизнула губи, а Атель заплющив очі і я відчула як вже його серце прискорило серцебиття настільки, що здавалося, ніби злилося у ритмі з моїм власним. 

— Вибач, — продовжуючи тримати штурвал, він трохи відсторонився, даючи мені більше простору. — Я мав би бути стриманішим. Ти заворожуєш мене, Темі, і я трохи втратив голову.

Його груди часто здіймалися, а погляд пропалював мене наскрізь. 

— Все гаразд, Ателю, — я всміхнулася та повільно витягнула руки з-під його долонь. Так хотілося залишатися довше огорнутою його теплом, але я теж пригадала, що мушу бути стриманішою... Я тут лише гостя, чужинка, яка прийшла навести галасу, виконати завдання і повернутися до Сфери. Не хочу давати йому марних надій і розбивати серце.