11. Інакші прощання

Темі

У мене в запасі було кілька годин до відправлення судна, і я, звісно, рушила до своїх печер. Варто відпочити, а ще — спробувати зв'язатись із Релтореном. Можливо, він знає, що відбувається в Пантеоні, і зможе наповнити джерела в інших великих храмах.

Я дістала браслет, який отримала від брата, і, налаштувавшись, виміряла, скільки його сили лишилося в артефакті. З усього виходило, що він був заряджений майже повністю — зовсім маленька частинка використалася на мою спробу перевірити його властивості. Отже, можна «відщипнути» ще трохи, аби відправити братові ментальний сигнал. 

Думаю, в будь-якому разі заряду на задумане мені вистачить. Зап'ясток знову почало щипати, і я відгородилася від думок про іспит. Натомість витягла з артефакту дрібку Релторенової сили, та, тримаючи її між долонями, нашепотіла древньою мовою послання, яке мало прилетіти просто по братових думках. Сподіваюсь, воно не сильно по ньому вдарить. 

Хихикнувши, я відпустила силу робити свою справу. Про всяк випадок перевірила ще раз заряд артефакту, відзначаючи, що він втратив зовсім дріб'язкову кількість енергії. А отже, поки що все йде за планом. Я надягла браслет на зап'ясток і стала аналізувати ситуацію.

З допомогою сестри Катрісс я вже маю місце на кораблі, знайома з капітаном, і до того ж — завтра ввечері ми вже будемо в Каланії, що дає мені шанс на додаткову спробу в разі невдачі. Я скривилася від такої перспективи. Бажано мені було б втілити свій план у життя з першої спроби.

Гаразд, сподіватимусь, що все справді вийде як треба... Раптом я відчула, як в моїй голові наче почали перестукуватися якісь молоточки, а слідом почула голос брата: 

«Темі, щоб тебе! Навчись відправляти нормальний ментальний сигнал, бо так прорядиш ряди Пантеону скоріше за нашого батечка. Так, я знаю про проблему з джерелами. На останній Раді наші з мамою, бабусею та тіткою Ларайненн голоси були в меншості. Тітка ганяє світами періодично і підживлює Чаші, але, схоже, цього все одно замало. Батько стоїть на своєму. Відчуваю, колись дограється, що світи самі обірвуть потоки, аби не витрачати свою енергію в порожнечу. В Пантеоні насправді зараз все дуже погано. Сподіваюсь, ти складеш свій іспит паршиво, і батько, зневірившись у своїх дітях, тебе в нього не прийме, і мене вижене. Я влив свою енергію в цей сигнал, і ти можеш звернутися до мене у відповідь ще один раз. Використовуй з розумом, сестричко. Тільки будь ласка, хоч трохи м'якше, ніж першого разу».

Повідомлення брата викликало в мене водночас і посмішку, і занепокоєння. Я була рада чути його голос. За п'ять днів перебування на самоті в чужому для мене світі я скучила за Релтореном і нашими розмовами. Але те, що він розповідав, справді тривожило: схоже, система в Сфері починає прогнивати, і як би не прикро було визнавати це, гнити вона починає з Верховного Бога...

До сьогодні я сказала б, що ніколи не мала особливих ілюзій стосовно батька. Але зараз я розумію, що мала, ще й які. Просто живучи в Сфері, ти цього не помічаєш, а коли самостійно виходиш за межі звичного — в око одразу кидається багато неприємних деталей та невідповідностей. Я розумію, що як донька і як Богиня Фіяловеннії я маю підтримувати Сферу, але в мене викликала внутрішній протест сама думка про те, аби погодитися з тим станом речей, який спостерігається зараз.

Можливо, я юна і не розумію багато речей, але найочевидніше не важко усвідомити: Пантеон не виконує своїх базових обов'язків перед прив'язаними світами. І одне це вже свідчить про поломку системи.

Я дозволила собі ще трохи побути в цих роздумах, від яких шкребло на серці, а в роті з'являвся гіркий присмак... Та потім підвелася і рушила до виходу. Час вже складати цей клятий іспит.

☆☆☆

На причалі вирувало життя: моряки бігали від складів до судна, заносячи страхувальне обладнання, особисті речі, їжу і товар. За кілька кроків від мене хтось впустив чималу дерев'яну бочку і з барвистою лайкою гнався за нею, розсуваючи натовп руками.

Члени екіпажу закінчували останні приготування перед відплиттям. Артефактори ходили палубою, оглядаючи захисні кристали, а іскротворці наповнювали силою сигіли, розташовані вздовж усього фальшборту.

Праворуч від мене ельфійка доволі зрілого віку проводжала свого сина, вочевидь, в його перше плавання. 

— Мамо, я вже за три доби повернуся додому, — зовсім юний хлопець намагався вгамувати матір, яка нервово обсмикувала його форму молодшого помічника. — Та й ти ж знаєш, наш капітан — професіонал вищого рангу! На його рахунку сотні походів у море, і всі вдалі! — Із добре відчутною гордістю промовив хлопець.

— Знаю, синку, знаю, — мати намагалася дати ради своїм рукам, які так і прагнули втримати сина на суші. — Але я все одно нервую, адже це твоє перше плавання, а тобі всього двадцять п'ять, навіть віку повноліття ще не досяг.

Я знала, що ельфи Цилісеї живуть у середньому до двохсот сорока років, а повноліття в них відзначають у тридцять два. Тож цей хлопець, по суті, взагалі ще дитина.

Серце моє мимоволі стиснулося, а кінчики пальців похололи. Я не збиралася робити нікому шкоди чи піддавати чиєсь життя смертельній загрозі, але налякаються, мабуть, усі, хто перебуватиме на кораблі. Я зітхнула й підійшла до матері з сином. 

— Вітаю вас, — промовила я, всміхаючись, і звернулася до хлопця: — Ви молодший помічник на цьому кораблі?