10. Знайомство і настанови

Атель

Кожну мою подорож морем я обов'язково починаю із походу до храму. Не можу назвати себе глибоко віруючою особою, але я, як і будь-хто інший, часом потребую підтримки від Вищих Сил. Я знаю, що тисячоліття тому нашим світом почав опікуватися Пантеон Дванадцятьох Богів. Проте на моїй пам'яті вони дуже рідко давали відповіді, благословення чи відгукувались на поклик про допомогу. І мені не надто подобалося те, що їхні джерела в храмах мали наповнювати жриці своєю власною силою. Особливо враховуючи те, що ці джерела нам, по суті, ніяк не слугували, лише були зв'язувальною ланкою з Богами. 

Я звик розраховувати більше на власні сили, але сама атмосфера храмів мене заспокоювала, а розмова із жрицями дарувала впевненість, надію та віру у власні здібності та удачу. А це перед виходом у море завжди було дуже доречним.

Храм, як і завжди, зустрів мене тишею та спокоєм. Я зазвичай приходив на світанку, тому що далі мене поглинала підготовка і десятки невирішених справ. Дійшовши до джерела сили, я з подивом помітив, що воно повне по самі вінця. Давно вже в храмі не була настільки заповненою ця чаша. 

Позаду мене почувся шурхіт та ледве помітні кроки. За цими звуками я одразу впізнав сестру Катрісс.

— Вітаю, Ателю. Сьогодні в море?

— Ви добре знаєте мене, сестро Катрісс, — я з посмішкою вклонився жриці. — Так, відпливаємо сьогодні ввечері. — Я кивнув на заповнену до країв Чашу. — Велика пожертва?

Сестра Катрісс всміхнулася і підійшла до ємності, торкнувшись її кінчиками пальців.

— Можна й так сказати, — загадкова посмішка, якою супроводила жриця свою відповідь, говорила про те, що більше вона нічого мені не скаже. Ну і добре. Головне — що найближчим часом вони власні сили не витрачатимуть у такому величезному обсязі, як завжди. Я кивнув, приймаючи відповідь.

— Маєш вільне місце на кораблі? — я витріщився на сестру Катрісс, аж ніяк не очікуючи від неї такого питання.

— Знайду, якщо потрібно, — повільно промовив я. — Вам треба до Каланії, сестро?

— О ні, Ателю, — жриця м'яко всміхнулася і поплескала мене по руці. — Жриці рідко подорожують, ми прив'язані до своїх храмів.

На мить посмішка її стала трохи сумною, але вона швидко повернула собі м'який вираз обличчя і продовжила:

— Моїй подрузі необхідно доїхати до Каланії і назад. Зробиш мені послугу?

— Звісно, — я погодився без жодних вагань, адже допомогти сестрі Катрісс було справою честі. — Хай вона прийде в обідній час до таверни тера Крендáля, я їй поясню, коли і звідки відправляємось, і розповім про умови на кораблі.

— В цьому немає потреби, можеш пояснити їй все просто зараз.

Погляд сестри Катрісс спрямувався мені за спину, і я обернувся, щоб простежити за тим, куди вона дивиться.

Позаду мене стояла висока струнка жінка із довгим чорним волоссям, вбрана у плащ кольору нічного грозового неба. Очі її ніби світилися золотом, переблискуючи у променях світанкового сонця, які проникали до храму через високі вікна.

— Я не знала, що ви зайняті. Вибачте, що перервала вас, сестро Катрісс, і тере... — вона звернула свій погляд до мене, і я поспішив представитись:

— Атель, — я простягнув незнайомці долоню, в надії, що вона покладе в неї свою і я зможу поцілувати кісточки пальців, як заведено в усій Цилісеї при знайомстві з дамами.

Натомість вона по-чоловічому потиснула мою руку, тримаючи при цьому таку горду поставу, ніби була, як мінімум королевою.

— Темі, — представилась вона, а я мимоволі задивився на неї. Вона не була схожа на жодну ельфійку, з якими мені вдавалося спілкуватися раніше. Йшла від неї якась... така потужна сила, впевненість, харизма, що важко було протистояти цим чарам.

— Приємно пізнати вас, тері, — я вклонився і забрав свою руку, припинивши рукостискання. Такий довгий контакт між малознайомими людьми був, щонайменше нетактовним. Не хотілося, аби ельфійка почувалася через це незручно. — Отже, це вам потрібно місце на кораблі?

Темі кинула злегка розгублений погляд на жрицю, а тоді ствердно кивнула і, всміхнувшись, промовила:

— Так. Буду вдячна вам, Ателю, якщо візьмете мене на свій корабель.

— Немає питань. Ми відпливаємо з першою зіркою від головного причалу Тарієлі. Я виділю вам каюту. До Каланії ми прибудемо вже завтра ввечері.

— Так швидко? — Темі округлила очі, дивлячись на мене з недовірою.

— Маю свої секрети, — я криво всміхнувся і поспішив розпрощатися: — Перепрошую, сестро Катрісс, тері Темі. Справи не чекають. Перед відправленням маю безліч роботи.

— Йди, Ателю. Хай вітри і припливи будуть до тебе приязними. І прошу тебе, не забувай дбати про себе.

Я всміхнувся жриці, взяв її руки в свої і нахилився, торкнувшись лобом її долонь — жест найвищої пошани до духовних осіб.

— Постараюся, сестро, але обіцяти не можу, — я легко вклонився її подрузі й рушив до виходу. Завдань на сьогодні дійсно було багато — хоч би все встигнути до настання сутінок.

Темі