10.1

Темі

Коли я вийшла із кімнати до храмової зали, щиро кажучи, не очікувала побачити когось, окрім старшої жриці чи інших працівників храму. Тому присутність звичайного ельфа мене неабияк здивувала. Хоча чому дивуватися — адже це храм, прийти сюди може кожен охочий. 

Коли він представлявся мені, я змогла детальніше його розгледіти. Це був молодий високий ельф із доволі міцною статурою, яка рідко притаманна цій расі. Він мав довге світле волосся, і на сонці воно відблискувало гарним пшеничним відтінком. Блакитні очі кольору безхмарного неба дивилися на мене впевнено та доволі приязно. Енергія від нього йшла сильна, тепла, чимось навіть перегукувалась із моєю власною. З усього виглядало, що цей чоловік доволі сильного характеру та має власні тверді погляди на життя.

Новина про те, що він є капітаном саме того корабля, на який я мала намір сісти сьогодні ввечері, мене приголомшила. Але найбільше вразила сестра Катрісс, адже я не казала їй, що збираюся потрапити на цей корабель, а тим паче не просила про допомогу. Хоча, зізнаюся, вона мені цим неабияк услужила.

Щойно за Ателем зачинилися двері, я обернулася до жриці:

— Як ви дізналися? 

— Я маю слабкий дар передбачення, — всміхнувшись, промовила жриця. Сьогодні каптур не покривав її голови, і я побачила, що серед густих каштанових кучерів проблискують сиві пасма. — Хоча схоже, що слабким він був виключно через моє виснаження або брак сили в джерелі. А можливо, це твоя присутність сприяє. Я не впевнена. 

Я з новою цікавістю глянула на сестру Катрісс і обережно спитала:

— І що ж саме ви побачили?

— Нічого надто конкретного, але я зрозуміла, що тобі необхідно потрапити на корабель, а Ателю точно допоможе твоя присутність там. Вибач мені моє втручання, — жриця схилила голову, а я відчувала, як мене зсередини скручує почуттям провини. Сестра Катрісс, очевидно, навіть не здогадується про причину мого перебування тут.

— Ні, що ви, сестро. Я вам вдячна, ви дійсно дуже допомогли мені, — я відчувала смуту в душі від усього, що відбувається. Познайомившись із жрицею та цим ельфом — капітаном корабля, я ще менше хотіла виконувати іспитове завдання. Навіть у тому вигляді, в якому я планувала це зробити. При самій думці про це мітка на зап'ястку защипала, нагадуючи, що магія не дасть просто так відступити.

— Що тебе хвилює, Богине? — жриця помітила моє сум'яття.

Я похитала головою, розуміючи, що не можу їй розповісти все як є. Але хоча б щось зможу. У нас не було прямої заборони на спілкування зі смертними, хоча більшість Богів і самі не прагнули цього робити.

Мені ж просто хотілося вилити душу, поділитися переживаннями, але важко було бути відвертою з цією кайданкою на руці. Я ледве помітно скривилася.

— Я тут, щоб скласти іспит на дорослішання, — тихо промовила я.

Жриця уважно дивилася на мене якусь мить, а тоді запитала:

— Він тобі не подобається?

Я не ризикнула погоджуватись чи заперечувати, просто дивилась сестрі Катрісс прямо в очі в надії, що вона сама все зрозуміє.

— Отже, не подобається. Ти не можеш його змінити чи відмовитися?

Я підняла рукав сукні, показуючи мітку, яка ледве просвічувала крізь шкіру. Жриця підійшла до мене і взяла мою руку, піднісши ближче до обличчя.

— Твій іспит пов'язаний з кораблем? 

— Так, — ледве чутно промовила я. — Я мушу його потопити. — Мені хотілося довіритися цій жриці, тому я вирішила піти на відвертість. Вона справляє враження особи, яка щиро переймається добробутом свого королівства загалом та парафіян храму зокрема.

Брови жриці підскочили вгору.

— Всі отримують такі... цікаві завдання? — Я хитнула головою.

— Ні. Лише непутящі доньки Верховного Бога, — криво всміхнулась я.

Жриця затримала на мені уважний, сповнений розуміння погляд.

— Мені шкода, дитино, — вона вперше звернулась до мене не на ім'я і не «Богине». І її тепле звернення вразило мене настільки, що я ледве стримала сльози. — Ніхто не мусить проходити такі випробування, особливо коли вони суперечать внутрішній суті.

Я лише мовчки кивнула, висловлюючи свою згоду і вдячність за підтримку.

— Очевидно, ти маєш якийсь план?

Я постаралась відігнати всі сторонні думки і , слабо всміхнувшись, промовила максимально спокійним тоном:

— Складатиму іспит якомога легшим та безпечнішим способом.

Сестра Катрісс кивнула, приймаючи мою відповідь, звісно ж, додумавши те, що я не змогла промовити вголос. А тоді стиснула обидві мої долоні і, зазирнувши в очі, твердо промовила:

— Скажу тобі те, що казала й Ателю: не забувай дбати про себе і йди за покликом свого серця. Хай ніхто, окрім тебе самої, не вказує тобі твій шлях.

— Дякую, сестро Катрісс! — Я вклонилася жриці, торкнувшись лобом її долонь, точно як Атель при прощанні. — Я постараюсь залишитися собою попри все.

З цими словами я рушила до виходу із храму з новою надією в серці та вірою, що моя внутрішня сила допоможе мені здолати всі труднощі та перешкоди.

__________

ВІЗУАЛ:

Атель

Сестра Катрісс в храмі