8. Доречні подарунки і цікаві зустрічі

Темі

Я дісталась своїх печер, коли сонце вже почало поступово перекочуватись на другий бік. Мені було настільки цікаво дізнатися, що ж за послання мені передав брат, що я просто згорала від нетерпіння.

Оминувши залу з кристалами і пройшовши повз озеро, я рушила до приміщення, в якому влаштувала собі спальну кімнату. Скинувши плащ, я всілася на ліжко і витягла з кишені спідниці браслет. Це був плаский срібний обідок із вигравіруваними сигілами по всій довжині. Я перевернула його внутрішньою стороною, і побачила напис рукою брата: «Брехня стає правдою лише тоді, коли в неї вірять». Щойно я дочитала останню літеру, запис ніби стерся сам собою.

Що ж, будемо розгадувати цю загадку. Я піднесла браслет до вуха і прошепотіла слова древньою мовою, які допомагали виявити приховані властивості речей.

У відповідь браслет теж прошепотів мені щось на вухо. Я повільно відсунулась від браслета, округливши очі. Це ще що таке?

Спробувала ще раз, одночасно посилюючи слух і підключаючи особливий режим сприйняття усних мов — він зазвичай потрібен був для спілкування із особами з вадами мовлення.

Артефакт — тепер я не мала жодних сумнівів, що це саме він — прошепотів знову. Навіть із винятковим слухом та увімкненим вмінням розпізнавання мовлення було важко зрозуміти, що ж саме він говорить.

Але з третьої спроби я змогла розчути: «Випробування проходить як треба, кандидат діє згідно з планом...» І все це супроводжуване якимись шурхотами, шипінням та тріскотом. Ніби сигнал передавали з перешкодами і десь... далеко... Ось воно що! Мої губи розтягнулися в задоволеній посмішці

Ну, Релторене, ну братику! Не дарма ти займаєш свою посаду! Я вирішила одразу ж перевірити свою здогадку. Відклавши браслет на ліжко, я подумала про те, як же я не хочу виконувати іспитове завдання, наскільки воно не відповідає моїй суті і як добре було би не робити того, що хоче магія. Одночасно з цими думками я відчула, як мій правий зап'ясток починає легенько застережливо пощипувати. Мабуть, якби я була на поверхні або в ближчому до Сфери світі, це відчувалося би болючіше.

Вдягнувши на зап'ясток із міткою браслет, я повторила свої думки і навіть промовила їх вголос — все одно крім мене, в цих печерах нікого не було. І на диво, мітка ніяк не відреагувала! Лише холодок від доторку металу до шкіри став трохи більш відчутним, але більше нічого!

Оце ти мені удружив, братику! Тепер мені набагато легше буде без остраху чітко продумати свій план та втілити його в життя. Проте, мабуть, не варто носити браслет постійно, адже сила в ньому теж не безкінечна, а підзарядити артефакт, щоб він працював як треба, можливо лише силою Бога брехунів та злодіїв. Розраховувати на це я не можу, бо цей самий Бог зараз дуже далеко звідси, плете інтриги у Сфері і, мабуть, доводить нашого батька до сказу. 

Я всміхнулась своїм думкам і, знявши браслет, впала спиною на ліжко, розкинувши руки в сторони. Що ж, Темі, маєш трохи часу на перепочинок, можна тепер прогулятися в задоволення, правда ж?

... Я йшла звичними ходами вже майже рідної скелі і думала про те, що тепер маю усі шанси скласти цей іспит саме так, як я хочу. Уявляю очі Дзеркалки, коли оголошуватимуть результати... Я злорадно всміхнулась, а за мить осмикнула себе:

— Годі тобі, Темі, ти ще поки свій іспит не склала. І взагалі, не варто уподібнюватися до своєї кузини із її отрутою замість слини.

З цими думками я нарешті вийшла із печер, та цього разу не стала підійматися на скелю. Натомість я рушила берегом моря в надії знайти затишний куточок та провести цей вечір у спілкуванні з зорями.

На вулицю вже опустилися сутінки, і перша зірка сяяла на небі, ніби була орієнтиром саме для мене. Ельфів на пляжі не було, і я на мить відчула себе ніби в окремій Сфері, де присутні тільки я, пісок, море і зорі.

Власне, узбережжя Єлійського моря і відчувалося чимось відокремленим, хоча й було частиною королівства Тарієль. Люди тут жили тихе, спокійне життя: рибалили, ходили в море, займалися виноградниками та розведенням худоби. 

У минулі мої візити я встигла побувати не лише в Тарієлі, але й в інших королівствах та їхніх містах. Здебільшого там, де ми створювали власні храми та насичували джерела силою.  

Цилісея, через свою віддаленість і через те, що була відкрита нами помірно недавно — якусь тисячу років тому, — ще не мала такої прив'язаності до Сфери, як інші світи, які сполучені із Фіяловеннією вже багато тисячоліть.

Проте ельфи тут шанували Пантеон Дванадцятьох, вірили у всемогутність Богів Сфери, відвідували храми та молилися кожен про своє. Мати часто мені розповідала про те, як важко відгукнутися на молитви та прохання кожного. Проте коли народ об'єднувався якоюсь спільною бідою через природні катаклізми чи епідемії — їхня спільна молитва ставала дуже гучною і відчутною. Тоді ті Боги, які мали необхідні спрямованості, об'єднувалися і допомагали смертним як могли. Хоча не всі рішення Пантеон міг схвалити, і часто смертні мали розбиратись із своїми проблемами самі...

Здається, останні пів тисячоліття так відбувається все частіше. Особливо, мабуть, в Цилісеї, на яку в Сфері рідко хто звертає увагу через її віддаленість.

На самому початку приходу Богів у цей світ, звісно, було інакше. Пантеон мусив тут закріпитися і спонукати людей відвідувати храми, виголошувати молитви та приносити пожертви, аби джерела сили постійно нарощували свою міць. Та з часом, коли потік божественної енергії більш-менш стабілізувався, представники Пантеону відвідували Цилісею і відповідали на прохання дуже обмежено, виключно для того, аби прив'язка до Сфери могла формуватися безперервно.