8.1

Я йшла звичними ходами вже майже рідної скелі і думала про те, що тепер маю усі шанси скласти цей іспит саме так, як я хочу. Уявляю очі Дзеркалки, коли оголошуватимуть результати... Я злорадно всміхнулась, а за мить осмикнула себе:

— Годі тобі, Темі, ти ще поки свій іспит не склала. І взагалі, не варто уподібнюватися до своєї кузини із її отрутою замість слини.

З цими думками я нарешті вийшла із печер, та цього разу не стала підійматися на скелю. Натомість я рушила берегом моря в надії знайти затишний куточок та провести цей вечір у спілкуванні з зорями.

На вулицю вже опустилися сутінки, і перша зірка сяяла на небі, ніби була орієнтиром саме для мене. Ельфів на пляжі не було, і я на мить відчула себе ніби в окремій Сфері, де присутні тільки я, пісок, море і зорі.

Власне, узбережжя Єлійського моря і відчувалося чимось відокремленим, хоча й було частиною королівства Тарієль. Люди тут жили тихе, спокійне життя: рибалили, ходили в море, займалися виноградниками та розведенням худоби. 

У минулі мої візити я встигла побувати не лише в Тарієлі, але й в інших королівствах та їхніх містах. Здебільшого там, де ми створювали власні храми та насичували джерела силою.  

Цилісея, через свою віддаленість і через те, що була відкрита нами помірно недавно — якусь тисячу років тому, — ще не мала такої прив'язаності до Сфери, як інші світи, які сполучені із Фіяловеннією вже багато тисячоліть.

Проте ельфи тут шанували Пантеон Дванадцятьох, вірили у всемогутність Богів Сфери, відвідували храми та молилися кожен про своє. Мати часто мені розповідала про те, як важко відгукнутися на молитви та прохання кожного. Проте коли народ об'єднувався якоюсь спільною бідою через природні катаклізми чи епідемії — їхня спільна молитва ставала дуже гучною і відчутною. Тоді ті Боги, які мали необхідні спрямованості, об'єднувалися і допомагали смертним як могли. Хоча не всі рішення Пантеон міг схвалити, і часто смертні мали розбиратись із своїми проблемами самі...

Здається, останні пів тисячоліття так відбувається все частіше. Особливо, мабуть, в Цилісеї, на яку в Сфері рідко хто звертає увагу через її віддаленість.

На самому початку приходу Богів у цей світ, звісно, було інакше. Пантеон мусив тут закріпитися і спонукати людей відвідувати храми, виголошувати молитви та приносити пожертви, аби джерела сили постійно нарощували свою міць. Та з часом, коли потік божественної енергії більш-менш стабілізувався, представники Пантеону відвідували Цилісею і відповідали на прохання дуже обмежено, виключно для того, аби прив'язка до Сфери могла формуватися безперервно.

Для Богів Фіяловеннії, насправді, це була звична схема роботи із новими світами. Кожен у Сфері сприймав такий перебіг подій як щось традиційне, єдино правильне і усталене тисячоліттями.

Повільно крокуючи пляжем і занурившись у свої думки, я не одразу помітила перед собою постать. Бездоганний зір допомагав бачити навіть у цілковитій темряві, а божественна іскра відчувала енергію кожного створіння та щирість його намірів. Звісно, якщо це не був Бог, чиї сили перевищували твої власні.

А це точно не був. Точніше, не була, бо переді мною стояла жінка, хоч обличчя її я й не бачила. Але сила її була дуже великою із відгомоном божественної. Схоже, що це жриця одного з найближчих храмів.

Підійшовши ближче, я змогла детальніше розгледіти постать жінки. Вона була вдягнена у храмовий одяг, схожий на наші флавіуми, тільки скромніший — без вишивок та візерунків і більш рівного крою. Голову її покривав каптур, який майже сягав очей, а погляд був спрямований далеко за обрій моря.

— Невже мої молитви хтось почув? — жриця, схоже, відчула мою істинну суть так само, як і я її. Але це й не дивно, жриць і жерців цього навчають багато років. Відвівши нарешті погляд від моря, вона обернулась до мене. — Вітаю одну із Богинь Сфери в Цилісеї. На мій превеликий жаль, я не знаю твого імені і титулу.

— Темі. Богиня нічних світил і припливів, — представилась я жінці і додала: — Я не входжу до складу Пантеону. 

Жриця злегка вклонилася і також назвалася:

— Сестра Катрісс. Старша жриця храму Дванадцятьох на узбережжі Єлійського моря.

— Рада пізнати вас, сестро Катрісс. Розповісте, про що була ваша молитва? — жриця виглядала досить втомленою і засмученою. Можливо, сталося щось серйозне, про що варто було б дізнатися Сфері?

— Я молилася про допомогу, Богине, — жриця важко зітхнула і знову перевела погляд на море. — Наші джерела в храмах ледве тримаються. Не лише тут — я підтримую зв'язок із старшими жрицями усіх великих храмів. Якщо індивідуальні часом ще якось наповнюються самими Богами, то загальні — ні. Ми віддаємо майже усі свої сили на підтримання джерел, але їх не так і багато.

З кожним словом сестри Катрісс я супилася все більше і більше. Так не мало бути, адже Дванадцятеро мали спостерігати за кожним світом, прив'язаним до Сфери, і поповнювати запаси енергії, коли в цьому є необхідність.

— Проведіть мене до храму, сестро.  

Катрісс мовчки кивнула і, розвернувшись, попрямувала в бік глиняних пагорбів, на вершині яких виднілися густі насадження дерев. Якщо я вже зустріла цю жрицю, то просто мусила спробувати їй допомогти.

Кілька хвилин ми йшли стежкою між якихось фруктових дерев і вийшли на велику галявину, де й розташувався храм Дванадцятьох Богів. Виглядав він як і будь-які інші священні місця, побудовані Пантеоном — кругла двоповерхова споруда із високими вікнами та важкими двостулковими дверима. Дах мав куполоподібну форму і був повністю прозорим, чимось нагадуючи Міжхмарну Залу.